Козак Мамарига

Тут стіл враз де взявся; наїдки, напитки на столі, що королівна-другівна не виділа і в свого батька таких наїдків і напитків. Наїлись, напились.

— Торбо-волосянко, уберись.

Торба убралась, не стало нічого, все у торбочку убралося. Зашморгнув. Тепер собі відпочивають на камені.

— Положіть мені голову на коліна та засніть.

Положив він голоу на коліна, заснув. Заснув добре, міцно. Давай вона плаття витягати і назад собі відсовується. Висунулась, а він лежить собі, спить. Вона у стремено ногу. Кінь Гивер питає:

— Судариня, куди тебе нести?

— Неси мене,— каже,— до мого батька.

І забрала вона ті торбочки, і волосянку, і дротянку. Поніс її кінь до батька. Виспався козак Мамарига, устав, нема ні коня, ні жони.

— Е, козак Мамарига, он коли,— говорить,— пропав. Пішов по камені туди-сюди. Дивиться, лежать чоботи.

— Е, слава Богу, що козак Мамарига не загине.

Узуває чоботи, пішов собі поверх води. Перейшов море. Пройшов суходолом одні гони. Стоїть кущ вишневий із ягодами. Вириває ягідку, кидає в рот, став у його ріг у боці. Вириває другу, кидає у рот, стало два роги.

— Е, пропав козак Мамарига, роги по аршину по крамарському, як я буду жити? Повно їх, скільки я їх буду їсти, то все будуть роги по мені.

Відійшов від тих вишень. Другий кущ стоїть ягід.

— А дай,— каже,— вирвати і цю попробувать, що, — каже,— буде.

Вирвав і з'їв — спав один ріг. Другу вкидає в рот ягоду — спав і той.

— Ну, слава Богу, тепер козак Мамарига вільний. Нарву я цих ягід у платочок, вернусь та нарву і тих.

Нарвав і тих і тих по платочку і пішов у те царство, де його жона. Підходить туди до крильця, до огорода. Гука:

— По ягоди!

— Піди,— на служанку каже,— подивись, що воно за ягоди.

Та приходить: