Козак Мамарига

Виймає клини із торбочки і молот, поставляє у розколину, розводить дуба оп'ять.

— Ну, висмикуй тепер лапи!

Узяв він, повитягав. Повкидав він свій струмент у торбу оп'ять.

— Ну, тепер підем, козак Мамарига, тепер ти будеш моїм зятем. Такого нема і у світі, як ти.

Приводить його у дім, пригощає його.

— Ну, дочка моя, то твій муж, а мій зять. Коли він з ведмедем переночував, то робить уже нічого.

Цей час убрали козака Мамаригу у одежу до священика вінчати. Обвінчали їх. Весілля давай гулять. Весілля одгуляли. Дав їм кімнату:

— Отут собі живіть, у цій кімнаті.

Одписує козакові Мамаризі половину царства. Козак Мамарига каже:

— Я не хочу половини царства. У вас царство мале, відпишіть мені усе царство, так я і згоден, а половини я не хочу.

— Ні,— каже,— я усього не дам, як умру, то тоді буде твоє усе, а тепер твоя половина і моя половина.

— Ні,— говорить,— половини не хочу.

— Не хочеш, то твоя воля, а я другої половини не дам, поки не умру.

Виводить козак Мамарига із конюшні свого коня Гивера, бере жону за руку.

— Прощайте,— говорить.— Коли не хочете відписувати усього царства, так я поїду у своє царство з жоною.

Сідає на коня і жону саджає.

— Ей, пане мій милий, як тебе нести?

— Неси поверх дерев.

Поніс кінь Гивер, тільки курява схопилася. Несе його двоє діб, на Чорне море заніс. Моря більше, ніж землі. Скільки не їде, все море Чорне. Знайшов камінь серед моря. Зупинився на тому камені відпочити. Став відпочивати на тому камені, розбив собі палатку і здіймає торбу-волосянку із плечей своїх:

— Торбо-волосянко, дай нам їсти і пити.