Козак Мамарига

— Ну,— каже,— що ти за один? Я стільки тут людей поїв, а такого не бачив, щоб поставив на стіл наїдки і напитки, що і в короля таких немає.

Ну, дає, ведмідь собі бере, їсть. Наливає того спирту чарочку і казак Мамарига, здоровкається до ведмедя, п'є.

— Що то,— говорить,— ви п'єте таке?

— Це,— каже,— горілка, така хороша.

— Для чого,— каже,— ви її п'єте?

— То,— каже,— для сміливості ми п'ємо.

— А дайте і мені, я попробую.

Налив він йому. Роззявив той рота, узяв, висипав йому у рот. Закусив.

— Ну,— каже,— не розібрав, дайте ще другу.

Наливає він другу, ведмідь випив. Випив, закусив. Тепер козак Мамарига бере свою скрипочку, давай грати. Пішов ведмідь танцювати.

— Ще буде скляночка, випийте і цю для сміливості.

Дав, він випив і ту. Та й пішов танцювати.

— Ну, козак Мамарига, коли б ти виучив мене так грати, як сам граєш.

— Я,— каже,— можу вивчити тебе зараз, аби охота.

— Ну, то моя охота, вивчи, будь ласка.

Прошморгує він свою дротянку-торбу, витягає клини залізні і молот, а у кімнаті лежить половина дуба товстого. Він узяв, клинами набив, розколов той дуб.

— Ну, стромляй,— каже,— сюди лапи, я буду тобі виправлять, щоб ти перебирав так, як я.

Давай він устромлять у колівашину свої лапи. А козак каже:

— Іще далі стромляй, глибше стромляй, доти, доки далі нікуди.

Узяв він тоді клини повибивав, і зступився той дуб, а ведмідь крутить задом і каже: