Розділ «7»

Олеся вгляділа, як одкрились його чудові, виразно обведені, червоні, як калина, уста, й блиснули рівні білі зуби; його довгі чорні очі так і сипнули на неї огнем, а низький, але гучний та м'який голос задзвенів у неї наче в самому серці.

"Ой зомлію, ой умру! - майнула в Олесі думка. - Яка радість наливає моє серце!"

Полковник та старіші офіцери сіли коло Балабухи й розпочали поважну розмову. Казанцев з двома молодшими сіли коло Олесі. Олеся нікого й не бачила, нікого й не слухала, окрім одного Казанцева; вона уп'ялась в його лице своїми очима.

Подали чай і разом з чаєм горілку й закуску. Горілка розвеселила й без того веселих гусарів. В світлиці розлягався гомін, клекіт. Олеся то пурхала по покоях, як пташка, то сиділа в величній позі; вона примічала, що подобається молодим гусарам; її чорні брови, темні очі, натхнуті коханням, дуже виразно малювались при білій сукні й робили великий ефект; на щоках заграли рум'янці; розкішний бюст та гарна постать дратували молодих хлопців; веселість розлила на її лиці, на очах принаду.

- Будете ви, панове, добре-таки сидіти та нудитись в нашому Богуславі; в нас товариство маленьке; молодих дам та паннів мало, - сказала Олеся, не зводячи очей з Казанцева.

- О, не візьме нас нудьга, коли ви в Богуславі! - одрубав Казанцев комплімент.

- Потривайте, ось настане зима! Я взимку трохи не вмираю з нудьги, - сказала Олеся. - Повмираєте й ви тутечки з нудьги.

- Нам не первинка жити в таких малих містах.

- Будемо заводити вечори з танцями, будемо прокатуватись кіньми; дамо собі ради! - крикнули молоді офіцери.

- Коли я не вмію їздити верхи,- сказала Олеся.

- Ми вас вивчимо, - сказав Казанцев. - Попросимо других городянських дам, дамо свої коні та будемо проїжджатись юрбою верхи.

- Наші богуславські дами зроду не їздили верхом і зроду не сядуть на коней; наші богуславські дами засміяли б мене, якби я поїхала верхи, - сказала Олеся.

- Як ви дасте привід, то й інші сядуть на коней. А ви вивчитесь їздити верхи? - спитав Казанцев.

- Атож! Я знаю, що тутешнє товариство підніме на сміх, але я на це не дуже вважатиму, - сказала Олеся, закинувши ногу на ногу по-кавалерському.

І Олеся вже марила, як то вона буде їздити на баскому гусарському коні, а Казанцев її вчитиме. Вона скочила з місця й почала походжати по світлиці. Казанцев встав і собі, за ним другий молодий офіцер, і обидва пристали до Олесі з обох боків.

- О, ми розворушимо ваш Богуслав! - гукнув Казанцев, крутячи вуса. - Ми заведемо клуб, заведемо бали, стягнемо всіх докупи.

- Хто ж піде в твій клуб? - обізвався полковник з-за стола. - Хіба Мошки з жінками та дочками.

- Ми попросимо отця благочинного, отця протоєрея, ісправника, станового, докторів, - марив Казанцев.

- Схаменись! Духовні особи не підуть в твій клуб, бо їм не дозволено, - знов обізвався полковник.

Ні Олеся, ні благочинний навіть не розуміли, що то за клуб.