Розділ «7»

За нею повставали з лавки Балабуха з Ломачевським. Олеся вийшла з альтанки й пішла на гору; слідком за нею мовчки пішов Ломачевський, а за ним Балабуха. Ломачевський розпочав веселу розмову, неначе нічого такого й не трапилось. Олеся усе думала, чи примітив Балабуха, що вона жартувала з Ломачевським та залицялась до його, чи, може, нічого того не бачив? Прийшли додому й сіли за чай. Ломачевський й Олеся розмовляли веселенько, неначе між ними нічого й не трапилось.

Балабуха курив люльку й не обзивався ані словечком. Олеся усе поглядала на його насуплені брови й придала собі ще більше веселості, але її веселість була підроблена, якась черства й навіть чудна. Вона сміялась чудним сміхом, як сміються акторки на сцені. Чим далі, тим вона більше й швидше говорила, скоком перескакувала дуже чудно з однієї теми на другу. Ломачевський догадувавсь, що панотець дещо підглядів; він примітив, що починається щось недоладне, випив чай і швидко зник з світлиці.

Олеся допивала чай і скоса поглядала на Балабуху.

- Чи це ти обламався в дорозі, що серед двора стоїть поламана наточанка? - спитала вона ненатурально високим тоном. Балабуха мовчав і пив чай.

- Титар сказав мені в ганку, що вози з снопами порозпадались по дорозі. Чи то пак правда? - знов спитала Олеся.

Балабуха навіть не глянув і мовчки пив чай.

- Чом це ти не обзиваєшся? Чи ти сердитий, чи що? - вже сердито й натурально спитала Олеся.

Балабуха насипав тютюну в люльку, ліг на канапі й взяв в руки книжку. Але він не читав її, бо й листків не перегортав.

- Чи вже все жито вижали? - спитала більше для своєї проби Олеся. Балабуха буцімто читав і не обзивався.

- Та говори-бо, чого ти мовчиш? - вже крикнула Олеся.

- Біжи спитай в Ломачевського! - не втерпів Балабуха, щоб не обізватись.

- Я й угадала, що так буде. Безталанна я людина з таким чоловіком! - крикнула Олеся.

- Вона думала, що Балабуха не все бачив і не все чув.

- Добра безталанна, що цмокалась з становим на ввесь садок, - одрубав Балабуха.

- Чорзна-що вигадуєш; мабуть, тобі в вухах цмокало. Та то, певно, свиня гарбуз їла: он подивись, плигнула через перелаз в двір.

- Може, свиня й жаби печерувала в Росі, - одрубав Балабуха.

Олеся догадалась, що Балабуха усе бачив з гори з-за кущів; її взяла злість.

- А хоч би й жаби печерувала! Що ж у тому поганого? Покарав мене господь тобою: вмієш за кущами підстерігати, а за возами не підстерігаєш. Он твої вози порозпадались серед базару жидам на смішки. Добрий господар! Доведеться самій ходити коло возів.

- Не будеш ходити коло возів, коли й за твоїм хатнім господарством ходить Килина, - тихо обізвався Балабуха.

- То було тобі брати Онисю, - та б тобі й воли поганяла, й за плугом ходила. Я не в такому домі зросла, не так вихована, як твоя Онися. Безталанна я! Не можна з людьми й говорити.