Розділ «7»

Ломачевський кинув жабу в воду; жаба булькнула й сховалась.

Олеся од страху втерла сльози хусточкою й присіла на плисковатому камені. Ломачевський сів коло неї й одсапував.

- Ой які гарні жовті квіточки он ростуть на скелі. Полізьте та нарвіть мені з їх букет, - сказала Олеся, граціозно підвівши очі на скелю.

- Знайшли квітки! Та то бур'ян, а не квітки! Захотілось вам в петрівку мерзлого.

- То на ваші очі бур'ян, а на мої - то чудові квіточки. Підіть-бо нарвіть!

Ломачевський встав і, витираючи мокре лице хусточкою, подерся на круту скелю, де, неначе на стіні канделябр, причепився в щілині коріннями густий кущ жовтих квіток. На крутому, як стіна, боці гори поміж здоровим камінням ріс терен та кущі дерези, материнка та чебрець. Ломачевський продерся через колючий терен, видрався по визубнях та зазубнях на круту скелю й смикнув кущ квіток. Дрібні камінці та пісок посипались йому на голову та на плечі. Олеся дивилась знизу на його високу здорову постать, котра ніби висіла над скелею, до половини прикрита зеленими кущами, й думала:

"Ану, чи схожий він хоч трохи на принца Ібрагіма в "Волшебниці"?

Ломачевський обернувся з кущем квіток в руках. Олеся вгляділа його блискучі очі та погляд, що падав на неї зверху, вгляділа його куций ніс і смуглявий вид і зітхнула.

"Схожий, але не зовсім! Тільки очі блищать, як у принца Ібрагіма", - подумала Олеся й легко зітхнула.

Ломачевський вернувся з квітками в руках, комічно став на траву одним коліном і подав Олесі поганенькі квітки; на йому вся одежа була мокра; волосся на висках поприлипало до лиця; лице аж пашіло. Ломачевський впав на холодний камінь і не міг одсапнути. Олеся взяла квітки, понюхала й кинула в воду.

- Пхе, як паскудно пахнуть бур'яном! Це такі квітки, як ви, - сказала Олеся.

Хіба я пахну бур'яном? - крикнув Ломачевський. - Потривайте, ось я оддишу! Я знов впіймаю вам жабу й укину вам у кишеню.

Олеся крикнула й кинулась бігти на гору. Ломачевський погнався за нею; вона вскочила в альтанку, витягла з кишені роботу, сіла й почала вишивати.

- Ви казна-що шиєте; покиньте оте паскудство! - сказав Ломачевський, сідаючи поруч з Олесею.

- Як-то казна-що? Пошию та приберуся, то й покращаю.

- Ви й так гарні. Дайте сюди, я вам поможу, - сказав Ломачевський, вирвавши з Олесиних рук роботу й кинувши її в бур'ян.

Олеся хотіла вхопити роботу й встала. Ломачевський вхопив її за талію й почав гаряче цілувати в щоку, аж одляски йшли на ввесь садок.

Тим часом Балабуха, побалакавши з титарем, взяв книжку й пішов у садок, щоб спочити в альтанці й полежати з книжкою в руках на лавці в холодку. Він бачив, як Ломачевський ганявся за Олесею, як вони вбігли в альтанку, почув одляски гарячих поцілунків і прожогом кинувся до альтанки. Олеся й Ломачевський, почувши, що хтось шелепається по доріжці, замовкли й перестали пустувати. Олеся миттю достала з бур'яну комірчик і кинулась до роботи так пильно, неначе вона хапалась скінчити її доконче до вечора. Ломачевський встав і подав Балабусі руку. Балабуха дуже байдужно привітався до його й сів на лаві. Олеся навіть не підвела очей од роботи.

Всі мовчали. Балабуха курив люльку, насупивши брови; вся його душа збурилась до дна, - йому хотілось пхнути Ломачевського з скелі в воду, але він, зроду несміливий і делікатний, не смів навіть Ломачевському й слова сказати в вічі.

- Здається, час вже чай пити, - несміливо й солоденько промовила Олеся й встала.