Розділ «7»

- І з пляшками та чарками, - промовив Балабуха, ступаючи на сінешній поріг.

Молодиці виволокли в сіни стола й дали дорогу гостям.

Гості ввійшли в світлицю. Світлиця була схожа на поле після побоїща: троє забутих мужичих дітей качались під грубою й од переляку дерлись не своїм голосом; серед хати валялись шматки хліба, качалась пляшка, звалена з стола, валялись шапки та рукавиці. Отець Харитін збирав шапки, Онисія вхопила разом за руки троє дітей, виволокла їх в кімнату й причинила двері.

Балабуха з жінкою, три Олесині сестри й десять гусарів сповнили всю світлицю. Господар став стовпом серед хати, а за дверима в кімнаті було чути такий оркестр, якого гусарам не довелось чути й в Петербурзі.

- Вибачайте! Мабуть, ми не в добрий час приїхали, - сказав Казанцев до господаря.

Господар стояв серед хати мовчки й тільки дивився, як роздягались гусари, як заблищали їх еполети та коміри, йому було очевидячки ніяково. Балабуха підступив до о. Харитона, тричі поцілувався з ним, поздоровляючи з Новим роком.

- Ой зомлію - так смердить горілка на всю хату! - говорила пошептом Олеся Казанцеву над вухо.

- Здається, ми розігнали веселу компанію, - тихо обізвався Казанцев до Олесі.

- Давня любов Марка Павловича кружляла горілочку з молодицями, - тихо обізвалась Олеся.

Гусари й дами пороздягались і накидали жужмом цілу купу одежі на стільцях та на канапі. Балабуха, привітавшись до отця Харитона й Онисі, порекомендував Казанцева. Казанцев брязнув закаблуками перед Онисею; його закаблуки прокопали добрий рівчак на глиняному долі. Після Казанцева прискакували до Онисі другі гусари, совали закаблуками по долі й, неначе півні, вигребли чималу яму на долівці. Якісь прізвища так і сипались на Онисю, неначе хто їх трусив з торби.

"Це Олеся навезла гусарів… І де вона в біса набрала їх стільки!" - думала Онисія Степанівна.

Олеся сіла на канапі й затулила носа напаханою пахощами хусточкою; її сестри переглядались, переморгувались і осміхались одна до одної. Гусари зареготіли й заходили по світлиці, як у себе вдома. Картина в світлиці змінилась неначе якимсь чарівництвом: замість свиток та горсетів - синіли вишивані сріблом мундири, червоніли тонкі ноги, бряжчали остроги, червоніли й біліли панянські сукні. Гусари приставали до господаря та до господині, неначе вони з ними вік звікували.

- Як ваше здоров'я? - пристав до Онисії Степанівни Казанцев.

- Спасибі вам! Слава богу, здорова до котрого часу, - знехотя обізвалась Онися.

А тим часом вона обвела очима гостей і полічила, скільки-то треба спекти гусей та поросят для тієї Олесиної компанії.

- А ваші діти здорові? Певно, у вас є діти? - прикинув Казанцев.

- Слава богу, є й усі здорові, - обізвалась Онися, а тим часом її думка рахувала: "По півгуски на кожного москалюгу, на благочинного півпоросяти, на благочинну півпоросяти, а на паннів хоч по ніжці".

- Чи весело провели святки? Чи бували в гостях? - піддержував розмову Казанцев.

Онися вже його й не слухала та все думала: "По півгуски зжеруть, - москалища здорові! Виходить: п'ять гусок і порося, та треба, мабуть, заколоти здорове порося, бо цей Балабуха добре трощить поросятину; та й благочинна не спустить, бо дуже любить поросятину".

- Ні, ще ніде не були в гостях, - думаємо їхати до батька післязавтра, - знехотя обізвалась Онися.