Розділ «7»

"Ой, пропадуть мої годовані гуси! Приїде батько на водохреща, не попоїсть гусятини, - снувалась Онисина думка. - Це Олеська навезла своїх пройдисвітів, - мабуть, не мала чого дати їм попоїсти на вечерю та й приперла їх на мої гуси. Це її справа. А бодай ти була дорогою голову скрутила разом з своїми москалиськами".

Один гусарин виглянув у вікно й вглядів у дворі здорове стадо гусей.

- Яка в вас сила гусей! їй-богу, півдвора! - крикнув гусарин на всю хату. - Я ще ніде не бачив так багато гусей! Ото була б добра печеня!

"Так воно й є! - подумала Онися. - Це вона навезла оцієї голодної галичі на мої гуси; мабуть, вони за це дорогою розмовляли. Ану, чи й за поросята допоминатиметься?"

- Хвалити бога, цього року в нас гуси добре велись, - піддержав отець Харитін, - та й поросят виплодилось дуже багато.

"Цей дурень сам викаже", - подумала Онися.

- Слава богу, виплодилось багато, та половину вовки вихапали в чагарях, - обізвалась Онися.

- Одначе не всіх вихапали: госпожі благочинній ще зосталось на вечерю, - піддобрювавсь отець Харитін.

- Як я бачу, в вас вовки дуже звичайні, - сказав Казанцев, - коли зоставили й на вечерю; в нас як почнуть хапати, то вже нічогісінько не зоставлять.

- Як же ваші воли та корови? - спитав в отця Харитона один гусарин, щоб сказати будлі-що.

- Слава богу, всі цілі, тільки одна безрога, шута корова забігла десь в Богуславський ліс та й досі не знайшли.

- Чи знайшли, чи й досі там гуляє? - спитала Олеся, поглядаючи скоса на Казанцева з осміхом.

Гострі Онисині очі впіймали те переглядання.

"Вона з мене сміється з своїм паскудним коханцем, - думала Онися. - Потривай же, - насміюся й я з тебе й з твого милого! Казав мені жид кравець, що ти ввечері бігаєш нишком од свого Балабухи на кватирю до свого гусарина. Я ж тебе обнесу на ввесь повіт! Я ж тобі оддячу!"

- Щось я ніяк не нагріюсь, а здається, надворі одлига й не дуже холодно, - говорив один гусарин, бігаючи по хаті та тручи руки.

- І я неначе змерз, - обізвався другий гусарин, бігаючи по хаті.

"Допоминаються по чарці", - подумала Онися.

- Може б, по чарці та по другій, то зараз і нагрієтесь, - обізвався отець Харитін.

- Як по чарці, то й по чарці, - передражнив Казанцев отця Харитона по-українській.

Онися вийшла в кімнату й винесла здорову пляшку горілки й миску пирогів з начинкою. Гусари накинулись на горілку й, без сорому казка, кружляли шинкову Шулимову горілку. Миска з пирогами в одну мить спорожнилась. Кругом стола піднявся клекіт, як за годину перед тим; гусари пили горілку й гвалтували, як передніше мужицька компанія. По хаті пішов свіжий горілчаний дух, одначе Олеся вже не затуляла носа хусточкою й не думала зомлівати.