Гусари розвеселились і почали романсувати з паннами. Їм заманулось потанцювати.
- Чи не можна пак в вас дістати яких-небудь музик? От ми б і потанцювали! - промовив Казанцев. - Шкода, що ми не взяли свого оркестру.
- Де вже в нас дістати музик! Хіба покликати старого старця Шмида з лірою, - промовив отець Харитін.
- От і вигадав людям на сміх, - обізвалась Онися.
Олеся затулилась хусточкою й реготалась. Онися глянула на неї, неначе п'ятака дала.
- А чом же? - обізвався отець Харитін. - Там як утне козачка на лірі, то й музик не треба, - можна гацати й до вечора.
- Ото-то! Дійсно козачка! Це дуже цікаво!
- Це буде щось небачене, дуже ефектне, - сказав Казанцев.
- А покличте справді! Я ще зроду не танцював під ліру.
Отець Харитін послав за Шмидом. Як почув Шмид, що його кличуть до москалів, то вхопив шапку та дав драла аж у Чайки.
Гусари почали танцювати та крутитись з паннами без музик. Онися поглядала на благочинну й просто сміялась їй в вічі.
- Що то в вас за напиток такий, - воно зветься варенухою, чи що? - спитав у отця Харитона Казанцев.
- Та еге ж! - сказав отець Харитін. - Варенухою ж! А ви ніколи не пили? - спитав отець Харитін.
- Зроду не пив! Це, кажуть, щось дуже смачне, - сказав Казанцев.
- О, смачне й міцне, як ударить у голову, то й за ніч не прочумаєшся. Ож зваріть, Онисіє Степанівно, варенухи, - нехай гості покуштують, - сказав отець Харитін.
"Доведеться титарку кликати", подумала Онися.
- Добре, зваримо таки зараз, - сказала вона голосно.
Онися пішла в пекарню, звеліла смажити три гуски й заколоти двоє поросят. Титарка заходилась варити варенуху, та ще й дуже міцну.
Тим часом, як титарка смажила гуси та поросята, на селі скоївся переляк. Люди рознесли по селі, що приїхав становий, наїхала "московська закуція" й буде виправляти недоплат податі. Люди кинулись ховати своє добре: закопували в землю намиста, полотна, рушники, ховали в ожередах свитки та кожухи; декотрі повтікали з села за Рось, в Чайки, й позабирали з собою, що було дорожчого з одежі; бідніші люди погнали проти ночі в Чайки воли, корови та вівці. В селі неначе ждали татарського нападу; всі говорили, що за офіцерами йде з Богуслава цілий полк москалів, що москалі заберуть усе добро, поб'ють посуд, поріжуть і поїдять кури, гуси, свині й спродають товар.
Вже пізненько Онися накрила столи й подала вечерю. Гусари кинулись на гуси та на поросята, як голодні вовки на вівцю; кістки тріщали, гусятина щезала шматок за шматком. Сама Онися поклала половину поросяти перед благочинним, другу - перед благочинною. Олеся уклала в копи увесь здоровий шмат і зоставила сестрам тільки ніжки та хвостик. Гусари, непрохані, самі наливали горілку й пили. Після вечері подали варенуху; гусари спробували, розкуштували, що смачна, й хилили цілими стаканами.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Старосвітські батюшки та матушки Повість-хроніка» автора Нечуй-Левицький Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „7“ на сторінці 16. Приємного читання.