Розділ «5»

- Добре, Онисіє Степанівно, добре! Що ви скажете, то все виходить гаразд. От слухайте ж, а я далі читатиму!

Отець Харитін знов прийняв нігтя й почав читати, але Онисія Степанівна вже зовсім не слухала. Отець Харитін примітив те й спитав:

- Чи ви слухаєте?

- Та слухаю, слухаю. Не питай мене та читай далі.

- Коли ви щось думаєте, - сказав отець Харитін, придивляючись до розумного лиця своєї жінки.

- Читай-бо, читай! Я думаю й слухаю заразом.

- А як звали Варвариного батька?

- А хіба ж ти читав про батька?

- Авжеж читав, тільки ви не слухали.

- А правда, правда! То був якийсь ігумен.

- Який там ігумен! Діоскор - так звали Варвариного батька.

- Та хто ж такий був ігумен? Чи який Варварин родич, чи що? - спитала вона.

- Не ігумен-бо, а Ігемон! Це той, що мучив святу Варвару.

- Ото проклятий! В якому ж монастирі він був ігемоном? І чого ж то ченці мучили святу Варвару?

- Які там ченці! Ігемон - то так звався губернатор, чи становий би то по-нашому, чи що; от так, як в Богуславі отой становий, що в Чайках намальований у пеклі.

- О! Коли так, то там їм і місце. Я цього не знала, що вони, прокляті, мучили святих: якби була знала, то дала б мірку проса маляреві, щоб намалював їх у пеклі. Ну, ну. читай далі.

Отець Харитін читав, а Онисія Степанівна знов своє думала.

- Чи ти знаєш, панотче, що в нас картоплі мало? - несподівано перебивала його Онисія Степанівна.

- Але які ж бо ви! Вам усе в голові той господарський клопіт. Чи ви хочете зразу забагатіти, чи що?

- А чом би пак і не забагатіти? Добре вам, панотцям, коли ви й до смерті будете мати шматок хліба. "Піп - золотий сніп", - кажуть у приказці. А що я робитиму, як ти вмреш, а я зостанусь удовою, та ще з дітьми? Де я тоді дінусь без грошей? Хоч з мосту та в воду.