Розділ «2»

- Similis simili gaudet 7, - обізвався Балабуха. - Ми колись грали в академії комедії та почали пригадувати з отцем Петром деяку давнину.

- Ви грали комедії? - спитала Олеся. - Ото, коли б мені довелося на віку хоч раз побачити комедію. Сидиш тут у Хохітві й людей не бачиш.

- Де вже ти хотіла в Хохітві побачити комедію, - сказав Терлецький. - Це чудо показує тільки наша Київська "аlma mater" 8.

- Папа кажуть, що й вони грали, - сміливо обертаючись до Балабухи, промовила Олеся. - Та ще й убирались за панну.

Стара Терлецька трохи осміхнулась, глянувши на бороду та вуса свого чоловіка.

- Колись убирався за панну, а тепер вже не вберусь, - сказав Терлецький.

- Може, й ви убирались за панну? - сказала Олеся, обертаючись до Балабухи.

- Ні, я раз убирався за… Славу, - знехотя сказав Балабуха, - а другий раз за прекрасного Іосифа.

- Ото, як би я хотіла побачити, як ви вбирались за прекрасного Іосифа, - сказала Олеся, спідлоба поглядаючи на Балабуху. - Мабуть, воно вийшло дуже гарно.

Балабуха оговтався й перестав втягувати шию в комір. Сміливість в Олесі, привітність Терлецької одбили в його охоту тікати в пасіку та в чорнобіль.

Балабуха не дуже сподобався Олесі з лиця, але його зріст, велика постать, вченість і латина звернули її увагу, сподобались їй тим більше, що до неї приїжджали невчені прості поповичі, на котрих вона не хотіла й дивитись, і навіть не виходила до їх. Мати так само була привітна до Балабухи, бо вже був час видавати Олесю заміж.

Килина одхилила двері й щось шепнула до Терлецької. Олеся зірвалась з стільця й побігла в двері так швидко, що трохи не звалила Килини з ніг. Балабуха дивився їй вслід: йому сподобалось, як Олеся бігає швидко, прудко, легко, як на їй гадюками в'ються червоні стрічки.

За Олесею вийшла Терлецька. В кімнатах було чути біганину, вештання. Забряжчали ложечки, задзвеніли стакани та блюдечка, застукотіли шухляди коло камоди та столів; одчинились двері, й горбата Килина внесла в світлицю високого та тонкого самовара й поставила на столі, неначе яке диво. То був перший самовар в околиці.

З дверей вибігла Олеся з ложечками й чайником в руках, за нею мати, за матір'ю Килина. Вони виходили й приходили, й знов вибігали: виносили стакани та наряддя до самовара. Самовар спершу шипів, потім запарував і заклекотів, так що не стало чуть, як дерчав маятник коло часів. Кругом самовара чигали та панькались, неначе урядник кругом свого начальника. Балабуха з того дива поглядав то на самовар, то на дам.

Почалося наливання чаю в стакани, бряжчання ложечками об посуд, неначе хто віз цілу балагулу битого скла. Сама Терлецька подала Балабусі стакан чаю. Килина знов винесла на тарілці купку тоненьких скибочок паляниці. Балабуха випив чай, з'їв прозору скибочку хліба; його розібрав апетит. Їсти схотілось здорово, а господар навіть не просив випити по другій чарці горілки.

- А налий і мені, паніматко, стакан того зілля, - сказав Терлецький, - хоч, сказати правду, не дуже я хвалю це зілля. Нема в світі, як добра чарка горілки, - прохопився господар.

"Коли б же добра чарка, а не така, як наперсток", - подумав Балабуха, поглядаючи на малесеньку чарку.

Терлецька сердито кинула очима на чоловіка: він замовк і не розвивав далі тієї теми.

Випили чай. Килина винесла самовар, котрого в кімнаті опали менші дочки, неначе мухи мед.

- Візьми лишень, дочко, гітару та заграй або й заспівай нам якої, - сказав Терлецький, достаючи гітару з косого столика в кутку й подаючи Олесі.