Розділ «2»

- Прошу покорно! Беріть на тарілку! - попросила Терлецька Балабуху.

- Потривай, паніматко! Ми, по старому звичаю, покуштуємо цієї аquae vitae 9, котрої давні римляни, певно, не пили, - сказав Терлецький, наливаючи наперсточок.

Балабуха випив той наперсточок, згадав ті красовулі, що він колись хилив з студентами, й тільки жалібно скривився. Поміркувавши, скільки-то припаде на кожного з тих двох перепеличок, він одрізав тільки ніжку од курчати й узяв на тарілку. Олеся й Терлецька одрізали по крильці й прикидались, неначебто вони вечеряють. Бідний Балабуха й собі приставлявсь, що він вечеряє: обгриз ніжку й поклав виделку на стіл. Перед його очима так і сновигала макітра вареників в сметані.

"Правду казала мати! - подумав Балабуха. - Якби не попоїв дома, то оце б не доїхав живий додому".

Посиділи за столом, побалакали й устали. Прийшла баба й узяла полумисок, на котрому ще зосталась одна перепеличка.

Після голодної вечері Балабуха почав прощатись. Терлецькі просили його не забувати їх і приїздити до їх частіше.

Вже була ніч, як Балабуха рушив з двору. Тільки що вони виїхали за село, Балабуха сказав погоничеві:

- Чи не зосталось в тебе часом хліба в торбині? - Та там зостався окраєць. Ну, та й скупі ж ці люди! - сказав погонич, розв'язуючи торбу з хлібом.

- Мабуть, вони тим і багаті, що скупі. Покликали мене полуднувати, чарки горілки не дали, а матушка винесла хліб, одкраяла панську скибочку та й знов узяла в покої. Та горбата Килина, мабуть, живе божим духом. А на попадю слуги кажуть "пані", бо як будлі-котра назве матушкою, то вона, господи, як сердиться.

Опівночі Балабуха приїхав в Хильки й розбудив матір.

- Мамо, давайте хоч шматок сала та хліба! Їсти так хочу, що аж шкура тріщить.

- Хіба ж я тобі не казала! Ці гарбуза не причеплять, але вітають гостей голодом. Сідай, сину, за стіл.

Мати висунула з печі макітру вареників. Балабуха допався й витріскав трохи не всю макітру.

- Як же тобі показалась дочка? - спитала мати.

- Дочка гарна, й грає добре, й співає добре, убрана по-панській, - сказав Балабуха, почуваючи в душі, що Олеся заслонила довгі тонкі Онисині брови.

- Та в їх і грошей сила. Не знаю тільки, чи багато дасть старий. А що вже багаті, то багаті, - сказала мати.

Макітра вареників звалила Балабуху на постіль, неначе грім здорового дуба. Він упав на подушку й заснув міцним сном. Тим часом в Хохітві після виїзду Балабухи в домі Терлецького почалась, після парадової вечері, друга вечеря, своя, домашня. В кімнаті застелили стіл простою скатертею, й Килина принесла здорову вазку галушок з салом. Панотець Терлецький вклав у копи дві тарілки, Терлецька дві, а Олеся, вдоволившись крильцем курчатки при гостеві, тепер почутила другий, справдешній апетит і виїла здорову тарілку галушок, од чого їй стало в корсеті так тісно, що вона покликала Килину і якнайшвидше звеліла розшнурувати шнуровку…

- А що, Олесю, як тобі показався Балабуха? - спитав в Олесі батько.

- Так собі… нічого, - сказала Олеся, закопиливши губу.

- От і нічого! - обізвалась мати. - Панич здоровий, поставний, огрядний, вчений, і таки чисто й по-модному вбраний, неабиякий простак.