Коні не винні

Вiн був веселий, розвивав далi свiй план i з побiльшеним апетитом накладав на тарiлку цiлу купу салати, не помiчаючи навiть, що бiдна забута Мишка, не спускаючи з нього очей, безперестанку облизує морду та крутить хвостом.

- Лiда в своїй чудеснiй сукенцi, що так їй до лиця, щоранку буде виганяти корову, а вечорами доїти, пiдкасавши подолок… Ха-ха!..

- Щодо мене, то я…

- От i прекрасно…

Подавали солодке. Савка гримiв ложечками i протягав бiлi у рукавичках руки мiж лiктi панiв й собачi морди. Жан посадив пляму з сметани на адмiральську тужурку, i "мiноносець" старанно зчищав серветкою мокре. Такса Софiї Петрiвни лизала тарiлку, а Мiльтончик, забувши пристойнiсть, скавчав потиху, щоб звернути на себе увагу.

- Аркадiй! Тобi покласти ще крему?

- Клади, клади, ma cherie[2], я сьогоднi голоден. Нi, таки справдi вiн чув бадьорiсть по сьогоднiшнiй сходцi, де рiшуче стояв за те, що народ має право на землю.

- Блажен, iже i скоти милуєть… - одповiв текстом на свої думки мовчазний Жан i освiтив бiльмами щетинасте обличчя. - Мiноносце! Дай папiроску…

- Єсть!

- Браво, Жан, браво!.. - розсмiявся Аркадiй Петрович. - То ж скоти, а то люди…

Ну, починались тексти з святого письма. Антоша терпiти не мiг їх. Вiн кинув в куток кiмнати зiбгану хустку, а Нептун скочив й принiс. Забавно було дивитись, як Нептун на бiгу хляпав обвислим вухом i трiпав бiлу поноску пiд чорним холодним носом.

- Нептунi Iсi!..

Вiн обережно вийняв з рота собацi мокру од слини хустку.

Але Нептун раптом застиг. Пiдняв голову вгору i грубо два рази гавкнув. Занепокоїлись iншi собаки, а Мишка кинулась до дверей i, пiдгорнувши пiд себе куценький хвостик, заллялась дзвiночком.

- Хто там? Подивись, Савка.

Савка вернувся i ознаймив, що прийшли мужики.

- А! Мужики… Клич їх сюди.

- Аркадiй, може б, ти перше скiнчив обiдать. Вони почекають.

Аркадiй Петрович нiзащо не хтiв… Вiн вже скiнчив. Мужики увiйшли i купою стали бiля порога. Був межи ними i Бондаришин, що грошi узяв, а не виїхав нинi на панове сiно.

- А що скажете, люди?