Коні не винні

Антоша не чув. Вiн накладав саме свому лягавому псу Нептуну, що сидiв на стiльцi поруч, кiстки на тарiлку, i всiм виднiлась тiльки його макушка з рiдким волоссям.

Софiї Петрiвнi неприємно було дивитись, як Жан їсть неохайно, лишаючи в вусах шматки бурякiв, i вона повернулась до сина:

- Антоша, тебе батько питає про сiно…

- Ах, вибачай… - пiдняв той засмалений вид i засюсюкав: - Замiсть дванадцяти возять тiльки десять возiв. Артем обернув щось два рази та й кинув: каже, що його Ксенька напоролась ногою на залiзнi граблi i треба фершала кликать, - бреше, звичайно… А Бондаришин ще зимою взяв грошi, а тепер крутить…

Антоша стояв мокрий й червоний од борщу та хазяйських турбот. На його бiлому лобi густо осiла роса, а очi посоловiли.

Вiн знав усе, що робиться на селi. Мав не менше десятка дiтей од сiльських дiвчат i не раз мiрявся силою з наймiцнiшими парубками, незважаючи на офiцерськi чини.

- Усi вони такi! - сердито зiтхнула Софiя Петрiвна i погладила таксу, що сидiла коло неї на крiслi, важко вип'явши свої рудi груди, мов в камiзельцi.

- Ви чiпляєтесь, дiти мої, - благодушно обiзвався Аркадiй Петрович, кiнчаючи борщ. - Мужик має так само свої потреби й турботи, як i ми, грiшнi…

Вiн був у чудеснiм настрої по сьогоднiшнiй сходцi.

- Безумовно, менi здається, що батько… Лiда знову прихильно нагнула головку мадонни i розтягла кисло свої широкi, блiдi уста.

Але Антошу се розгнiвило. Вiчно та Лiда! Її наспiвали лiберальнi студенти, як грамофонний кружок, а вона повторяє дурницi!..

- Мужик мужиком, що б там не казали… Ти його медом, а вiн…

Од ставний адмiрал ("броненосець", як вiн себе називав) почув небезпеку од такої розмови.

I поки Савка, зручно просуваючи руки в нитяних рукавичках, збирав тарiлки од панiв i собак, вiн почав оповiдати другий свiй сон.

Вiн був нiби на концертi. Се була музика нових поколiнь, нечуванi комбiнацiї згукiв, щось таке, перед чим Бах, Гайдн i Бетховен - пiгмеї…

Антошi зробилось скучно. Вiн вже чув дядьковi сни i вважав кращим зайнятися своїм Нептуном.

Одрiзав скибочку хлiба i поклав на нiс.

- Тубо!

Нептун сидiв поважно i мружив невдоволено очi.

На хвилину зробилось тихо в столовiй.