Коні не винні

Аркадiй Петрович, широкий у своїй блузi, як дзвiн, вступив у столову.

Зараз загримiли крiселка, i схилились над ним, цiлуючи руки, - з одного боку Антоша, його лисiючий син, а з другого - дочка, бiлява Лiда, двадцятип'ятилiтня вдовиця. Вони ще не бачились нинi: Антоша недавно приїхав з фiльварку, а Лiда до полудня спала.

Софiя Петрiвна - Соня, - в свiжiм лiтнiм капотi, уже тримала в руцi срiбний ополоник. Перед нею парував борщ. Стiл був накритий на дев'ять персон.

Аркадiй Петрович опустився в широке крiсло на чолi столу i похляпав рукою по сусiднiм крiселцi:

- Мишка! Сюди!..

Фокстер'єр подивився на нього каправим оком, скочив на крiсло i сiв на свiй обрубаний хвостик.

- Де ж Жан? Покличте Жана… - звернувся до всiх i нi до кого зокрема Аркадiй Петрович.

Але якраз одхилилися дверi, i слiпий Жан, брат жiнчин, адмiрал у вiдставцi, ввiйшов пiд руку з своїм "мiноносцем", як вiн кликав лакея.

Високий, мiцний, неначе грот-мачта, погано поголений, Жан щупав грубою палкою помiст i ледве згинав колiна, застиглий i негнучкий в своїй слiпотi.

Його довго i з шумом садовили на мiсце, а "мiноносець" став ззаду за крiслом.

- Добридень, Жане! - привiтався з свого почесного мiсця Аркадiй Петрович. - Що снилось?

Всi усмiхнулись на той щоденний жарт, а Жан охоче, наче нiчого не сталось, почав оповiдати, встромивши бiльма кудись в стiну, через стiл.

- Приснився город. Не тi неестетичнi коробки, що звете домами. Се була не купа бруду i смiття, не леговище нужди людської… словом, менi приснилось не те, що ви називаєте мiстом.

Вiн навiть поморщивсь.

- Я бачив прекрасний, невиданий город. Все, що люди створили в архiтектурi, шедеври давнi, сучаснi й прийдешнi, краса i вигода, храм, достойний людини… Тiльки вашi нащадки…

- Жане, твiй борщ прохолоне…

- Ах, вибачай. Соня… Ну, мiй мiноносце N 17, зав'язуй серветку…

- Єсть! - стрепенувсь "мiноносець.N 17" (по порядку лакеїв, яких Жан часто мiняв). Вiн вже давно тримав напоготовi серветку.

- Я думаю, що-о… - прихильно обiзвалася Лiда, схиливши набiк бiляву головку мадонни.

- Почали сiно возити, Антоша? - зацiкавивсь Аркадiй Петрович.