Розділ п’ятий МОДЕЛЬ МІКРОСОНЦЯ

Спочивши по обіді, ми пішли в Міську економічну раду. Вона містилася в невеликому п’ятиповерховому будинку, що був у глибині парку. В широко відчинені скляні двері будинку раз по раз заходили і виходили люди.

Сектор обліку був на першому поверсі. Ми ввійшли у майже порожню кімнату, вздовж стін якої височіли пульти з лампочками. Посередині стояв письмовий стіл з якимсь апаратом.

— Добридень! — зненацька долинуло звідкись згори англійською мовою. — Вам треба стати чи знятися з обліку? — це озвався автоматичний секретар. Запитання повторилося російською і ще кількома мовами.

— Стати на облік, — відповів я. І тут же почув відповідь:

— Підійдіть до письмового столу, візьміть чистий бланк і заповніть його. — Відповідь автомата прозвучала вже тільки російською мовою.

Я присів до столу, узяв бланк. Олена Миколаївна сіла поруч, щоб допомогти мені відповідати на запитання анкети.

Коли дійшло до запитання: «Яку квартиру ви хочете мати?» — я, не розуміючи, подивився на Олену Миколаївну.

— Навіщо вам квартира? — здивувалась вона. — Хіба вам погано в мене?

— А я не заважаю вам?

— Олександре Олександровичу! — промовила вона докірливо. — Пишіть, квартира не потрібна.

— Ні, я все-таки напишу, що потрібна квартира з двох кімнат. Подивлюся, що на це відповість автомат. Для мене цікавий сам процес.

Я пробив на бланку дві дірочки у вказаному квадратику, поклав його у вузьку, мов у поштової скриньки, щілину апарата, який стояв переді мною на столі. Декілька секунд у кімнаті панувала тиша. Очевидно, прилад опрацьовував заповнену картку і «вдумувався» в її зміст. Згодом усередині приладу щось клацнуло, і він промовив:

— Подивіться на карту міста. Засвічені лампочки позначають вільні двокімнатні квартири.

Я підійшов до карти Торітауна, яка висіла на стіні. Мініатюрними червоними лампочками було позначено вільні двокімнатні квартири.

— Коли вам до вподоби котрась із квартир, — промовив автомат, — наберіть її номер. Якщо ж ви тимчасово відмовляєтесь, натисніть кнопку з відповідним написом.

Я натиснув кнопку, лампочки згасли. Голос автомата промовив:

— Спасибі за відвідини. Якщо не маєте більше запитань, ви вільні. До побачення.

Мене вразила чіткість організації обліку. Точно було відомо кількість жителів міста, а відповідно й запити міста загалом. Всі операції в секторі обліку виконували машини за заздалегідь складеною програмою. Сюди надходили повідомлення про всі збуті товари в магазинах і їдальнях. Розумні швидкодіючі машини сортували їх по групах і направляли в обласний економічний центр, де на підставі цих даних приймалося рішення про збільшення чи зменшення виробництва того або іншого продукту споживання.

Дані окремих галузей об’єднувались у зведеннях цілих країн і потім надходили до Всесвітньої економічної ради.

— Ну й спека! — вигукнув я, коли ми вийшли на вулицю. — А чому в приміщенні така прохолода? Якась спеціальна холодильна установка?