— Добре, що я вчасно нагодився, — вже заспокоюючись, сказав Йонеску. — А то б ви тут наламали дров!
— Але ж я тільки спробував відкрити кришку…
— Кришку трансформаторної оболонки, — сказав він мені таким тоном, ніби цим пояснив усе.
— А що таке трансформаторна оболонка? — спитав я.
Я звикся уже з роллю маленького Чомучки, який, нітрохи не ніяковіючи, увесь час ставить дорослим запитання.
— Невже ви не знаєте? О, тоді доведеться розповісти, щоб більше з вами не було таких курйозів.
Прилаштовуючи на місце нові шестірні, він став мені пояснювати:
— Під цією кришкою міститься атомний двигун.
— Такий маленький?! А як же шкідливі випромінювання, що неминучі під час атомного розпаду?
— Їх усуває трансформаторна оболонка.
— Вона їх затримує?
— Ні, тут процес складніший. Я не фахівець, тому зможу пояснити вам лише схематично, що тут відбувається. Та я гадаю, ви зрозумієте. Для людини найбільш небезпечні незаряджені частинки, які виникають під час розпаду атомного пального, — нейтрон і гамма-частинка. Якби вдалося їх перетворити на частинки, що мають електричний заряд, то затримати їх було б просто. Такі «зворотні» реакції було відкрито років вісім-десять тому. В трансформаторній оболонці нейтральні частинки перетворюються на заряджені й потім уловлюються. Вам, звичайно, цікаво, як це відбувається. Але тут я вже вам не помічник.
— Щиро дякую, — сказав я.
— За що? За погане пояснення?
— Ні, за те, що ви врятували мене від променевої хвороби.
Я з острахом і з повагою зиркнув скоса на кришку. Під нею ховалася одна з найпрекрасніших дивовиж техніки двадцять другого століття — портативний атомний двигун, який разом з трансформаторною оболонкою, що окутувала його, був не більший за спортивний чемоданчик. Мені й без слів стало ясно, що поява такого маленького і водночас дуже потужного, надійного й невибагливого двигуна спричинила справжню революцію в техніці: його можна було поставити скрізь, де тільки була потреба в якомусь рушієві.
Я згадав про атомні реактори нашого часу: сховані за величезними товщами свинцю й бетону, вони могли бути використані тільки на океанських лайнерах, а найкращі зразки їх ледве можна було втиснути у великі підводні човни.
Та що особливо вразило мене — це кібернетика. Мабуть, коли б від мене вимагали коротко визначити головне в техніці двадцять другого століття, я не задумуючись назвав би дві речі: атом і кібернетику. Це визначення не було б, ясна річ, вичерпним, однак наочно відображало б головний зміст техніки цих днів.
Кібернетика! Як часто потім доводилось мені стикатися з нею. Без кібернетичних машин, які багато в чому наслідували дії людини, в сучасному виробництві просто неможливо було обійтись, як у наші дні немислимо було обійтися без електрики. Вони стали вершиною автоматики, її тріумфом. Вони вивільнили з виробництва цілі армії людей, замінивши їх на всіх тих операціях, які можна було виконувати без участі людини.
Але машина, хоч би яка «розумна» й досконала вона була, завжди лишається тільки машиною, нездатною до самостійної творчості. Творчість — це те поле діяльності, де людину ніколи не замінити ніякій найдосконалішій машині.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Онуки наших онуків» автора Сафронов Юрій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ другий У ВЕРХОЯНСЬКОМУ САНАТОРІЇ“ на сторінці 6. Приємного читання.