Розділ тринадцятий ЗЛИТТЯ ІДЕЙ

Олена Миколаївна і Брамс прислухались до його голосу. Чжу Фан-ші говорив зовсім тихо, мабуть, намагаючись не заважати своїм сусідам. Олена Миколаївна взяла мене за руку і піднесла годинник до рота.

— Чжу, не гнівайтесь. Ми в Інституті фізичної хімії у професора Брамса. Він показує нам, як розчиняти воду у воді.

Я ясно уявив собі розгублене обличчя Чжу Фан-ші. Мабуть, зараз він уже не так уважно слухає доповідь, а, потираючи за звичкою лівицею праве вухо, намагається вгадати, що ж запропонував нам Брамс.

По дорозі в інститут Олена Миколаївна спитала у Брамса.

— Скажіть, чи багато треба вашого каталізатора-домішки?

— У мільйони разів менше, ніж води. Для освоєння Антарктиди слід побудувати приблизно вісім заводів, які б виробляли каталізатор.

— А як пінопласт, розчиняючись у воді, діє на живі організми?

— Повністю я не зможу відповісти на це запитання. Наша лабораторія провела досліди лише на деяких рибах, а головне — на планктоні, цьому началу всіх начал життя в океані. На присутність пінопласту планктон не прореагував.

Повідомлення Брамса викликало величезний інтерес. Його проект схвалили одноголосно. Тепер можна було розпочати проектування та будівництво установок, які б виробляли пінопласт і каталізатор-домішку.

— Ви зможете очолити підготовчі роботи? — запитав у Брамса голова зборів, коли той кінчив відповідати на запитання присутніх.

Брамс трохи розгубився. Виручила його Олена Миколаївна. Вона запропонувала виділити йому на допомогу п’ять-шість фізиків, щоб протягом двох місяців виробити план практичних робіт.

Два місяці — термін великий і воднораз дуже короткий, залежно від того, що слід зробити за цей час.

Іхтіологічний відділ Інституту мікросонця відрядив кілька експедицій у район Антарктиди з метою виловити якнайбільше різновидів морських тварин і риб, аби дослідити вплив на них розчину пінопласту.

Спеціальна експедиція привезла пробу криги з різних районів Антарктиди, щоб визначити, у яких пропорціях слід застосовувати каталізатор-домішку для одержання пінопласту. В Атлантичному, Тихому та Індійському океанах було взято багато проб води з тим, щоб в експериментальний спосіб з’ясувати, як розчиняється пінопласт у цих водах. Все це, вкупі взяте, дозволило визначити, скільки треба побудувати заводів для виробництва каталізатора-домішки, скільки часу необхідно, щоб розтопити кригу Антарктиди, чи не загинуть в океані тварини й риби і що взагалі відбуватиметься в океані, коли в ньому розчиниться величезна кількість пінопласту.

Група Брамса встигла накидати загальні схеми майбутніх установок, які назвали гідроциклонами.

На схемі гідроциклони були схожі на велетенські диски. В один сектор диска безперервним потоком надходила вода, яка утворювалась від танення криги, а з другого сектора таким самим безперервним потоком лилася ріка пінопласту. В гідроциклон у строго дозованих кількостях подавався каталізатор-домішка Брамса. В реакторі гідроциклону, який займав площу в десять квадратних кілометрів, необхідно було одержати температуру понад сім тисяч градусів.

Цей пункт викликав у нас найбільше суперечок. Не тому, що це питання було таке вже складне. Атомна енергетика двадцять другого століття дозволяла одержувати й вищі температури.

Але тут не годилося вдосконалення старих варіантів, що й без того були досить складні й громіздкі. Потрібен був принципово новий проект. Однак у нас поки що нічого не виходило.

На початку лютого, перед відльотом на Місяць, до нас зайшов попрощатися Джемс Конт. Він був невеселий, про себе нічого не говорив і. більше слухав нас. Установки, які трансформували воду на пінопласт, так зацікавили його, що Олена Миколаївна накидала йому схему їхньої будови.

Згодом розмова велась на інші теми, але Конт не брав у ній ніякої участі, а коли до нього звертались, відповідав не до ладу.