Розділ сьомий ДИСПУТ

Він зробив паузу і вніс пропозицію:

— Відкладемо вирішення цього питання на три тижні. За цей час ми точніші матимемо дані про стійкість чи нестійкість мікросонця. Якщо виявиться воно стійким, то вибух можна буде зробити, а де саме — це вже не має значення.

Він сів у цілковитій тиші. Залунали оплески. Джавару, посміхаючись, підвівся.

— Мабуть, голосувати у даному разі зайве, але, щоб дотриматися всіх формальностей, прошу голосувати. Хто за останню пропозицію, прошу, натисніть червону кнопку.

На екрані, що стояв зліва від президії, майже одночасно спалахнуло багато червоних кружечків — члени президії голосували за пропозицію Валентина Ілліча. Водночас у верхній частині екрана зайнялась яскраво-червона цифра — 156 — кількість поданих за пропозицією голосів.

— Хто проти запропонованого, будь ласка, прошу натиснути чорну кнопку.

З правого боку на екрані не з’явилося жодного чорного кружечка.

Джавару закрив засідання. Ми, схвильовані, підійшли до Валентина Ілліча, щоб подякувати йому за пораду й допомогу. Він схилив набік голову, мовчки вислухав нас і сказав своїм тихим голосом, який не здався мені тепер скрипучим:

— Не будемо марнувати часу! Його в нас обмаль — усього три тижні. Прошу негайно до моєї лабораторії.

Потім повернувся до мене і сказав:

— А я ж, Олександре Олександровичу, ще як був студентом, користувався вашими працями. Далеко за цей час пішла атомна фізика, га?

Три тижні… Вони промайнули, як один день. З ранку до вечора ми всі разом, з допомогою співробітників лабораторії Валентина Ілліча, перевіряли стійкість мікросонця. Метод наближеного розв’язання нашої системи рівнянь, запропонований молодим аспірантом, був, по суті, простий, як таблиця множення. За ці три тижні ми зробили розрахунки — звичайно, за допомогою кібернетичних машин — понад двох тисяч пульсацій мікросонця і переконалися, що поступово пульсації стають монотонні, однакові, а мікросонце зберігає свій максимальний діаметр незмінним.

Це була серйозна перемога.

Фізична секція президії Всесвітньої Академії наук зібралася після тритижневої перерви і вислухала коротке повідомлення Валентина Ілліча. Старий учений довго не погоджувався замість нас робити це повідомлення, але нам врешті-решт удалося його вмовити.

Він доповідав усього тільки п’ятнадцять хвилин. В кінці виступу він виклав загальний висновок, який ми попередньо обговорили у нього в лабораторії.

— Найдоцільніше зробити перший вибух усе-таки не на Землі і не на Місяці. Річ у тому, що ми не можемо поручитися, що врахували всі випадковості, які можуть статися під час проведення досліду. Крім того, мікросонце може існувати дуже довго, і якщо воно знаходитиметься над Місяцем, то це, певно, перешкоджатиме астрономічним спостереженням, які ведуться з поверхні Місяця. Краще створити це мікросонце там, де воно нікому не завадить протягом тривалого часу. Ми пропонуємо експериментальний вибух зробити на Венері.

З його висновками погодились усі члени президії Всесвітньої Академії наук.

— І вибух зробимо, і на Венері побуваємо! — прошепотів мені на вухо Віктор Платонов. — Про це можна було тільки мріяти. Ви раді?

Я мовчки кивнув.

Подорожі! Хто з нас не мріяв у дитинстві про подорожі! Хто не уявляв себе пасажиром міжпланетного корабля, який несе тебе на Місяць, на Марс, на Венеру або ще далі, в інший зоряний світ, туди, де на тебе чекають великі відкриття і подвиги! Поїздка в незнане!.. Мрію про це, яка зародилася в голові допитливого хлопчика, що у захваті читає роман Жюля Верна і Уеллса, проносиш через усе своє життя, і в зрілому віці мрія ця так само свіжа й приваблива, як і в дитинстві. Я ніколи не думав, що на мою долю випаде таке щастя.