Розділ сьомий ПОВІТРЯНИЙ НАЛІТ

— Бери! Молоко в нас добре, а пряжене довше не кисне.

Дівчина доторкнулася до глека, розгублено глянула на Юрка:

— Дуже гарячий і великий, я його так не донесу…

Він знайшов кошик, поставив у нього глек.

— А хліб у вас є? — спитав хлопець співчутливо.

— Нема в нас нічого, — просто відповіла дівчина, і тільки пер Юрко помітив, що личко в дівчини стомлене, змарніле. — Але найбільше треба молока, бо мама дуже хвора. Нам би доїхати до Києва, а звідти до Саратова, там живе моя бабуся.

— Що з твоєю мамою?

— Застудилася.

— Так її треба поїти гарячим молоком з медом, — порадив Юрко.

Він пішов у комору, взяв баночку меду, по грудці масла, свіжого сиру, загорнутого в чисту шматину, хлібину, — і все те поклав у кошик.

— Тримай!

Дівчина взяла кошик, розгублено дивилася на Юрка:

— У мене ж грошей не вистачить за все заплатити. Я тільки мала купити молока…

— А хто тобі каже про гроші,— перебив її Юрко. — Ходімо в садок, я ще натрушу тобі яблук, у нас гарний білий налив.

Юрко натрусив яблук, обклав ними глек, щоб не перекинувся, запитав:

— До пристані сама дійдеш?

— Спробую, — відповіла дівчина. — Тільки кошик дуже важкий, може, яблук надібрати…

— А, ходімо, відведу я тебе на переправу, — вирішив Юрко, — а то ти й кошика до машини не донесеш, та ще й молоко розхлюпаєш.

Він легко підхопив повний кошик, і вони заквапились до переправи. По дорозі Юрко розпитував свою нову знаному, як їм пощастило вибратися з оточення, чи бачила вона фашистів.

— Бачила, — мерзлякувато зіщулилася дівчина, — здалеку… — Вона показала на колодязний журавель у кінці вулиці: — Фашисти були від нас десь як до того колодязя. Ми в лісі а вони на полі це як ми в кільце потрапили. Німці прорвали фронт, оточили містечко, забула його назву, — і ми там опинилися. Ми з тобою й досі не познайомилися. Як тебе звати?