Розділ шостий ПРОПОЗИЦІЯ ЛЕЙТЕНАНТА

Як і домовились, спершу розповідав Юрко, а потім Володя. Хлопці говорили неквапливо, докладно, пригадуючи кожну подробицю. Мабуть, їх оповідь була настільки цікавою і незвичайною, що навіть стенографістка раз у раз здивовано кидала на них погляд.

— Спасибі, дорогі,— подякував їм секретар. — Все, що ви сказали, надзвичайно важливе і потрібне. Нам відкрили очі. За це ви будете заслужено винагороджені. Але зараз такий час, що треба набратись мужності й далі стійко триматися, а таємницю суворо берегти.

— Ми враз про все забули! — вихопився Володя.

— А от забувати й не варто, — м'яко заперечив секретар райкому, — навпаки, запам'ятовуйте все, що нам нині доводиться переживати. Нелегко нам, але, що б не довелося знести, ми розіб'ємо фашизм, виженемо загарбників із нашої землі. І знову, хлоп'ята, буде у вас славне життя, і ви розкажете, як наш народ захищав свою Батьківщину. А може, й напишете про бачене вами, була б цікава, потрібна книжка. Ви, мабуть, любите читати?

Секретар підійшов до шафи, дістав два перев'язаних пакунки, вручив їх Юркові й Володі.

— Це вам, друзі, книжки, подарунок за вашу хоробрість, за вашу допомогу. Звісно, за врятування переправи вас треба представити до державної нагороди, але все це буде згодом.

— Спасибі, Михаиле Сергійовичу! — зворушено дякували хлопці.

Хлопці попрощалися з секретарем райкому і в супроводі лейтенанта Вершини вийшли з прохолодного приміщення. Лейтенант підвів хлопців до сірої «емки», що стояла під високим розлогим кленом, відчинив дверці, запросив до машини. Мовчазними, безлюдними вулицями виїхали за околицю містечка, швидко наблизилися до молодого соснового бору.

Лейтенант зупинив машину, заглушив мотор, повернувся до хлопців.

— Слухайте мене уважно, — повільно, чітко вимовляючи кожне слово, почав він. — Завдяки вашій мужності та кмітливості відведено небезпеку від багатьох наших людей. Ви врятували переправу, проявили себе як справжні розвідники. Але справжня, тривала й небезпечна боротьба лише починається.

Лейтенант замовк, мабуть, думав, як йому далі повести розмову з хлопцями.

— Буду говорити відверто, — невдовзі озвався він, — нічого від вас не приховуючи. Фашисти прорвали фронт і не сьогодні так завтра вийдуть до Прип'яті, захоплять ваше село. І ви, хлопці, опинитеся на окупованій території. Досить вам зробити необережний крок — і вас чекає неминуча загибель. Нагадую про це вам ще раз, поки є така можливість.

Хлопці недовірливо й злякано дивилися на лейтенанта, чули його слова і не могли збагнути, зрозуміти їхню суть. Ні, не могли вони уявити гітлерівців на берегах Прип'яті, на вулицях свого села, в своїй школі. Невже Червона Армія не зуміє зупинити фашистів? Невже німці підійдуть на таку близьку відстань до Києва?

— Зараз гітлерівці знаходяться за тридцять кілометрів від вашого села, — вів далі лейтенант. — Ворожі танки вийшли в тил нашому війську. Наш партизанський загін сьогодні вночі вирушає на свою базу. Така, друзі, створилася небезпечна ситуація. На тимчасово окупованій території буде діяти підпілля. Працюватимуть підпільники і у вашому селі. Чи згодні ви допомагати партизанам і підпільникам?

— Звичайно, згодні! — аж вигукнули хлопці.

— Спасибі вам, товариші,— зворушено мовив лейтенант, — ваша допомога нам буде дуже потрібна. Адже ви знаєте таємницю старого підземелля, а воно нам незабаром стане в неабиякій пригоді. У палац має прибути гестапівський полковник Майєр. Як видно, фашисти задумали звити в палаці якесь своє гніздо. Тепер слухайте мій наказ: без дозволу та згоди партизанських розвідників не чинити ніяких дій! Ніяких! Будь-яка самодіяльність тут не потрібна, бо вона може принести неабияку шкоду. І нікому — ні близьким, ні рідним, ні найвірнішим друзям, не проговоритися про таємницю Зоряної кімнати, нічого нікому не розповідати про старе підземелля. І будьте якнайобачніші. Запам'ятайте: один необережний крок, одне зайве слово — і вас чекатиме неминуча загибель. На кожному кроці вас підстерігатиме небезпека. У партизанський загін уже проникла ворожа агентура, і ми не зуміли її поки що виявити. Ще більше своїх людей закидатиме гестапо в наші ряди в недалекому майбутньому.

Лейтенант уважно подивився хлопцям у вічі і сказав:

— Чому говорю вам про всілякі небезпеки? Молоді ви, нема в вас ні знань, ні досвіду. Нелегко нам кликати вас на боротьбу з фашистами. Подумайте, сьогодні ще є час і ви можете відмовитися від наших доручень.

— Ми вже подумали, товаришу лейтенант! — в один голос відповіли хлопці.— І передумувати не будемо.

— Тоді найперше правило вашої поведінки, — навчав Вершина, — ніде, нікому ні за яких обставин не обмовитися про свою приналежність до підпілля. Навіть з підпільниками нічого зайвого не говорити. Можлива й провокація. Довірятимете тільки тому, хто прийде до вас і назве пароль.