Розділ двадцятий ЛЕЙТЕНАНТ ВЕРШИНА ДІЄ

Мати винесла з хати старий батьків одяг, шкарпетки, черевики, сорочки, подала Юркові:

— Хай одягаються.

Юрко ще виніс із повітки оберемок соломи, кинув його на пригасле вогнище.

У воротях з'явився переляканий кучер:

— Пане комендант, фаетон забрали!.. І коней прихопили! Усе пропало! Ледве самого не порішили!..

Він слізно почав розповідати, як бандити забрали фаетон, коней, вимагали, щоб він признався, де пан комендант.

Щупак з Скрипалем городами метнулися в село, роздобули дві підводи, під'їхали до подвір'я Берегових.

— Поліцію поколошматили, — розповідав староста, — управу — перевернули. Портрет фюрера кулями сполосували. А палац не взяли!

Німці поїхали. Поліцаї поклали на воза застреленого Шлапака, допили горілку — і теж розійшлися по хатах.

Леся весь час була біля Юрка, а коли німці й поліцаї забралися, запитала співчутливо:

— Дуже болить? Давай підемо до Оксани Василівни, хай вона подивиться, бо, може, око пошкоджено.

Мати підтримала Лесю. Удвох вийшли на вулицю. Леся довірливо взяла Юрка за руку, тихо сказала:

— До чого ж німці були смішні. Вийшли на подвір'я голі, перелякані, тремтять. Особливо здорово тремтів отой високий, ноги тонкі, довгі, як у цибатого півня, а голова маленька, зміїна.

Леся лагідно, аж ніжно розмовляла з Юрком, довірливо торкалась його руки. Юрко ніяк не міг збагнути, чого це Леся так прихильно та довірливо ставиться до нього. Він же порятував фашистів, разом з ними ловив рибу, прислужував Штарку та Майєру, а вона не осуджує його, навпаки, ставиться щиро до нього, по-дружньому, як у перші дні їхнього знайомства. І того партизана Кузю допомогла стягти з драбини, тримала його за руку, не давала йому вивернутися. Нічого Юрко не може зрозуміти… Несподівано Леся запитала:

— Юрку, а хто був отой бородатий партизан, що сидів бочці?

— Лейтенант Вершина, командир партизанської розвідки.

— А ти давно знаєш лейтенанта? — допитувалася Леся.

— Давно, ще змалку. Він до нас часто заходив, колись дав мені на коні верхи проїхатись…

Леся якийсь час ішла мовчки, потім сказала докірливо:

— Чому ж ти мені, Юрку, зразу про все не сказав? Юрко нерозуміюче глянув на дівчину: