Розділ двадцятий ЛЕЙТЕНАНТ ВЕРШИНА ДІЄ

— А цього, — загрозливо мовив він, — треба сьогодні судити! Видав він жандармам вчителя, доповів гестапівцям про родину, яка рятувала пораненого політрука.

Партизани вивели Шлапака на берег, невдовзі там пролунав приглушений постріл. Лейтенант наблизився до казана з паруючою юшкою, перекинув його і жовтувата рідина хлюпнула на пригасле вогнище. Над ним знялася біла, запашна пара. Партизани забрали німецький одяг, автомати, фаетон і швидко відійшли до Самусевого лісу, а звідти пущею, мабуть, вирушили до Васильківських Дач.

Мати прикладала до розбитої Юркової щоки змочений холодний рушник, зупинила кровотечу. Юрко нишком радісно поглядав на матір, задоволено похитував головою. Праве око зовсім запливло, і пів-обличчя посиніло, опухло.

У дворі навколо погаслого вогнища сиділи напівроздягнені поліцаї, не сміючи дивитися один одному в очі. Скрипаль вилаявся, підсмикнув брудні підштаники, попросив Юрка:

— Винеси чарку! У горлі пересохло! На волоску були від смерті. А Жук, бач, продався партизанам. Я не раз попереджав Ситарчука, що Жук не наш, його підіслали партизани! Не вірив!..

Скрипаль ніяково подивився на Юрка:

— І про тебе негаразд, Юрку, думав! Вважав, що й ти знюхався з лейтенантом Вершиною. Недаремно кажуть, людська душа темна, зразу її не роздивишся.

Юрко виніс з комори сулійку перваку, склянку, подав поліцаям. Ті випили, повеселіли.

— А тобі, Юрку, здорово приліпили, — співчутливо мовив Скрипаль. — Ледве в око не влучив! Чого вони до тебе причепилися?

— Хіба я знаю, — знизав плечима Юрко, — ніби я німців у гості кликав. Наказав староста приготувати волок, я й приготував. Самі ж ви прийшли, самі юшку варили, а на мені окошилося…

— Нічого, — скреготнув зубами Скрипаль, — за все розрахуємося, доберемося і до лейтенанта Вершини! У мене з ним давні-предавні рахунки! І Жуку пригадаю!.. — Скрипаль налив склянку горілки, випив, стріпонув розкудланою головою — Нам ще пощастило, живі лишилися, а Шлапаку — вічна пам'ять! Молоде, дурне, лізло поперед батька в пекло. Думало в начальство вибратися. От і вибрався…

Юрко виглянув на вулицю, запитав Скрипаля:

— Як ви думаєте, Іване Олексійовичу, партизани не повернуться?

— Ні,— впевнено махнув той жилавою розчепіреною рукою, — їх і слід прохолов! Мабуть, уже підходять до Грибарів.

Юрко зайшов у сіни, відтягнув бочку з картоплею, відкрив ляду:

— Виходьте! — гукнув по-німецьки. — Бандити відійшли в ліс…

Першим з льоху вискочив напівголий Ситарчук, він перехрестився тремтячою рукою, запитав:

— Нема тих песиголовців?

— Нема.

— Слава тобі господи, пронесло! Отак знахабніли! Серед білого дня на село напали. Хто б міг думати.