Розділ дев'ятнадцятий ПАРОЛЬ «ВЕРЕСОВИЙ МЕДОК»

— Юрку, голубчику, скажи, будь ласка, чи можна у вас вересового меду купити?

Почувши довгожданий пароль, Юрко відчув, як у грудях радісно закалатало серце. Юрко хотів дати відповідь, та враз мимоволі насторожився: пароль сказано неточно. Він пам'ятає, як лейтенант застерігав — не відповідати, якщо в паролі буде найменше відхилення.

Оксана насторожено дивилася на хлопця, чекала відповіді. Врешті не витримала, запитала:

— Чого мовчиш? Ти що повинен мені відповісти?

— Що ж я маю відповісти, — знизав плечима Юрко, — хіба ти сама не знаєш, що в нас нема пасіки і меду ми не продаємо, ні гречаного, ні тим більше вересового.

Дівчина сердито накинулася на Юрка:

— Невже ти не знаєш, про який «медок» іде мова? Не розумію, чого ти хитруєш!

— Так нема в нас, Оксано, ніякого меду! — стояв на своєму Юрко. — І навіщо тобі той вересовий мед?

— Не розумієш, — сердито мовила дівчина, — тоді слухай, як кажуть, відкритим текстом. — Вона геть стишила голос — Вершина наказав тобі зараз прийти до нас. Він чекає в хатині. А ти мусив мені відповісти: «Нема медку — весь німчики поїли!» Ти ж ні з того, ні з сього почав викаблучуватися.

— Правильно, «Нема медку…»

— Ой, Юрку, вибач: «Чи можна у вас вересового медку купити?..» А ти такий точний!..

— Не в мені справа, Оксано, лише через те, що добре знаю тебе, вірю тобі, відповідаю на пароль. Але, ти ж знаєш, пароль ще й для того придумується, щоб на його секретах спотикався ворог…

Оксані було прикро за свою помилку, і їй дуже не хотілося, щоб у Юрка змінилася про неї думка. А між ними були особливі дружні взаємини. І зблизила їх досить страшна пригода.

Перед самим Новим роком мати попросила Юрка віднести дарунки її хрещеникам, які жили на хуторі Червоному. Відвізши на лижах дарунки, хлопець повертався додому Старим лісом. Він спустився із стрімкої гори і виїхав на галявину, коли почув розпачливий крик. Прислухався. Крик знову повторився, хтось благав порятунку. Хлопець помчав на допомогу. У долинці, заметеній снігом, побачив схилену постать. Під'їхав ближче і впізнав Оксану. Дівчина стояла під сосною, трималася за її стовбур і гірко плакала. Юрко одразу збагнув у чому справа. Ногу дівчини сталевими лещатами затиснув капкан. Оксана знесилилася, намагаючись витягти ногу з пастки. Капкан, прикутий до окоренка сосни, тримав чобіт надійно.

У лісі швидко темніло, мороз сковував тіло, і дівчина впала у відчай. Юрко оглянув капкан, натис на пружину, Розтягнув його щелепи, вивільнив Оксанину ногу. Виявилося, що й Оксана ходила з гостинцями до своєї бабусі на Червоний хутір. Ще завидна просікою поверталася додому і під сосною помітила якусь темну грудку. Підійшла до неї, почала розгрібати сніг чоботом і попалася в капкан. Спершу Оксана намагалася визволитися з несподіваної пастки, коли нічого не вийшло, почала кликати на допомогу, зо дві години простояла на морозі, поки нагодився Юрко. Оксані боліла нога, і він провів її додому. Відтоді між ними зав'язалася щира дружба, Оксана навіть вишила йому на згадку сорочку…

Нарешті підійшли до лісникової хати. На ґанку сидів Оксанин батько і шматком скла шліфував нове березове топорище.

Свічка підвівся з ґанку, як дорослому подав Юркові руку і повів до хатини, вікна в якій були завішані темно-зеленими фіранками. У кутку за невеличким столом сидів лейтенант Вершина і читав якусь книжку. Юрко зразу й не впізнав його, Вершина відпустив пишну бороду і тепер чимось нагадував Іллю Муромця з картини.

— Проходь, Юрку, — підвівся йому назустріч лейтенант, — радий тебе бачити живим, здоровим.

Вони, як давні друзі, тисли один одному руки. Свічка, поки віталися, стояв біля порога.

— Ви тут розмовляйте, а я піду, — сказав він. — Коли буде щось негаразд, дам знати, а ви зразу ховайтеся в льох. Там два кожухи, не замерзнете.