Розділ одинадцятий КЛЯТВА НА ВІРНІСТЬ

— Скажемо, зібралися посидіти, пограти в карти, — несміливо порадив сором'язливий, мовчазний Микола Шульженко.

— Не годиться! — махнув рукою Гончар. — Тут треба щось певніше.

— Можна й певніше, — подав голос Андрій Ремез. — У мене сьогодні іменини. От я вас і запросив до себе в гості.

— Справді? — радісно запитала Люда Щербань.

— Так і в метриці записано, — підтвердив Андрій. — Сьогодні мені виповнилося п'ятнадцять років. Мати насмажила риби, і ми справді відзначимо мій день народження.

— Вітаю тебе, Андрійку! — радісно кинулась до хлопця Надя і міцно потисла йому руку. — Як добре, що саме сьогодні ти іменинник, — додала жартівливо. — Для всіх нас це як знахідка.

— То домовилися, — полегшено зітхнув Гончар. — Як почнуть викликати в поліцію, всім стояти на одному: прийшли до Андрія на день народження. Славку Олефіренку ніякої довіри, обминати його десятою дорогою.

Юрко, почувши такий наказ Гончара, не витерпів, підхопився з місця і сказав обурено:

— Славко не зрадник! І не треба так до нього ставитись. Він ніколи нас не видасть. Я знаю!

— Що ти знаєш? — Гончар вичікувально дивився на Юрка.

— Знаю, що Славко наш! Хай його фашисти на шматки ріжуть, а він все одно нікого не видасть!

— Ти ручаєшся за Славка? — допитувався Гончар.

— Ручаюсь, — впевнено відповів Юрко. — Він мій товариш, і я ручаюсь за нього, як за самого себе. Такі, як Славко, ніколи не стануть зрадниками.

Юрко глянув на Люду Щербань, на Вовку, на своїх однокласників:

— Он і Люда хай скаже, і всі… — Юрко підняв руку, показав кінчик нігтя. — Він за все своє життя навіть отакого неправдивого слова не сказав.

— Славко чесний хлопець, — подала голос Люда Щербань, — тут уже сумніватися нікому не доводиться.

— Так чого ж він відмовився прийняти присягу? — не відступався Гончар.

— Очевидно, є на те серйозна причина, — не поступався Юрко, — щось, мабуть, трапилося таке, про що Славко не міг сказати і чесно не зміг дати клятву.

— От ти завтра підеш до нього, — майже наказував Гончар, — і дізнаєшся, чого він так повівся. Якщо запідозриш щось загрозливе, зразу повідом мені. Справді, зараз кожен мусить пам'ятати, що живемо ми на окупованій території. Постараємося надалі бути обережними та обачливими. Насамперед сувора конспірація! Про нашу підпільну групу нікому ні слова. Нікому! Як бачите, треба приглядатися до людей, а вже тоді залучати їх до підпілля.

— Правильно, — підхопився з місця Віктор Базик, — треба приглядатися. А то є різні типи. Позавчора я зустрів Тимофія Шлапака, він ніс заяву в поліцію, клянеться вірою й правдою служити великому фюреру Адольфу Гітлеру.