Розділ без назви (1)

 — Трьох.

 — Який Тарас?

 — Бовкун! — пожвавішали школярі, показуючи на міцного, як горіх, хлопчиська Тараса Бовкуна.

 — Тарасе, це правда?

 — А!.. Мадьяри були, — діловито сказав Тарас.

 — Вони вбили нашого батька, і його батька, й діда, й Гальку, а Тарас повбивав їх, — сказала Настя. — Я тепер, коли виросту, буду Тарасова.

 — Ото не бачив, — махнув рукою Тарас і відвернувся.

 — А я, коли виросту, теж вбиватиму фашистів, — сказав зовсім ще малий школяр.

 — Так, — замислилась Уляна. — А ти чого хочеш? — запитала Уляна дівчинку.

 — Я хочу рятувати поранених. Я сестра-жалібниця.

 — А я хочу хліба.

 — Так. Ти?

 — І я хліба.

 — Ти?

 — Я хочу автомат.

 — А мені плакати хочеться і їсти хочеться.

 — А ти?

 — А я хочу, щоб батько мій і дід повернулися з війни а орденами. І хочу спати в хаті.

 — А ти, Гупало?

 — Я? Мені б тільки швидше вирости, — я їм тоді покажу, — сказав поганенько вдягнутий хлопчик і гидко вилаявся.