TextBook Демид стишився, і на його змученому обличчі промайнула ледве помітна усмішка. Він посміхавсь увесь свій вік — у радощах і в горі, в веселощах і в праці, і в незлобивому глузуванні з людей і з самого себе.
— Вже ми німці тепер, Тетяно, он що. І діти наші теж пропали. Блукатимуть по чужих державах.
— Та що ти, Демиде. Всі будуть удома, й ніякої Німеччини не буде.
— Справді? Ну, спасибі...
— Все минеться. Відшумить, як хуртовина, — сказала Тетяна.
Але хуртовина не вщухала. Знову насупилось небо, в каламуті хмар потонули зірки, снігом замело по руїнах.
— Рятуйтеї.. — долинало крізь заметіль.
— Це ти, Тетяно? — сказав Демид, ніби прокидаючись зі сну або щойно повернувши з далекої дороги.
— Я, Демиде, Тетяна. Тобі погано?
— Заспівай мені, Тетяно, колядки.
— Колядки.
— Еге ж. Може, я помираю. Так хочеться спати. А воно ж різдво. Гості поприходять. Іван з дівчатами. Га? Іван!.. Заспівай про нашого Йвана.
— Про Йвана? Ну, добре...
І полинула в темінь хуртовини стародавня колядка Орлюкової матері:
Молодець Іваночко та вибив ворота, —
Святий вечір!
Пу-гу-у! — вила-гула хуртовина, заносила країну завальними снігами, замітала бездомних, розорених по лісах та болотах.
Ой вибив ворота у чужі городі, —
Святий вечір !
Та назбирав війська аж землі важко, —
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Повість полум'яних літ » автора Довженко Олександр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ без назви (1)“ на сторінці 21. Приємного читання.