Розділ без назви (1)

 — Сержант Орлюк!

 — Орлюк!

 — Єсть, сержант Орлюк!

 Генерал Глазунов підійшов до сержанта.

 — Ви мене пам'ятаєте? — запитав він зовсім іншим, тихим голосом.

 — Так точно.

 — І відразу впізнали?

 — Так точно.

 — Чом же ви не сказали?

 — Винуватий, товаришу генерал.

 — Не гаразд. А все-таки?

 — Я тоді дуже вас лаяв.

 — Материв?

 — Було всяке, — признався Орлюк і почервонів.

 — Гарний. — Генерал Глазунов звернувся до присутніх офіцерів штабу. — Несе пораненого командира дивізії і лає його матірно п'ять кілометрів.

 — Винуватий, товаришу генерал армії, — я не знав тоді, хто ви. Бачу — кадр.

 — Ну от. Добре, що я тоді був непритомний мало не весь час і нічого того не чув.

 — А зовнішність у вас, товаришу генерал, чимала,

 пудів на шість, а кругом всі поранені, ну, хоч плач, а тут противник насідає, а тут ще й річка. Переправа розбита...

 — Так ти лаяти?