Розділ «ЩО ЗНАЛИ І ЧОМУ ВЧИЛИ АРІЇ»

Візьмемо хоча б праці Платона, точніше, його невеличкий твір «Тімей», у якому висловлено піфагорійські уявлення про будову речовини і світобудову. Викладеш тут фізичні ідеї, зокрема, про те, що речі складені з трикутників, сприймалися як нісенітниця. І лише зовсім недавно фізиків зацікавила платонівська картина мікросвіту. Німецький вчений В. Гейзенберг навіть підмітив, яку велику роль відіграв діалог «Тімей» у формуванні фізичної картини світу. Інтерес фізиків до Демократа дещо підупав, натомість зростає інтерес до Платона, котрий об'єднав учення про елементи з атомістичною концепцією будови речовини. В європейській науці це сталося тільки в XІХ столітті Платон пропонує концепцію атома не як «неподільного», а як складної системи з багатоманітними структурами. Стверджуючи імовірнісний підхід, Платон приписує фізичним часткам форму чотирьох правильних багатогранників — куба, тетраедра, октаедра, ікосаедра. Найновіший напрям сучасної фізики — геометродинаміка — на відміну від класичної фізики аж ніяк не вважає це «нісенітницею». Один з цікавих збігів: у недавно відкритих кварків (найпростіших структурних одиниць матерй) виявили елементи, що зближують їх з платонівськими «трикутниками».

Дуже цікавим є міркування Платона щодо контуру піраміди (тобто тетраедра), котра є першоначалом (сім'ям) вогню, а також душі, духу, життя. Починаєш сприймати піраміди як основні культові споруди всіх перших цивілізацій Єгипту, Месопотамії, Індії, доколумбової Америки.

Що ж до Гейзенберга, то він безпосередньо вказує: чим глибше ми опрацьовуємо теорію елементарних часток, тим більше наближається вона до платонівського вчення. Тут усе правильно, крім одного: дивовижні знання, які багато в чому й зараз живлять фантазію фізиків в їхньому прагненні провіщати майбутнє, приписують самому Платонові. Так ні ж, Платон запозичив їх з різних найдавніших джерел, так само як і оповідь про Атлантиду. Багато з того, що ми пізнаємо в Платона про структуру світу і будову речовини, для нас — знання майбутнього.

Є підстави вважати, що у далекому минулому здобували знання з іншого концептуального методологічного апарату фізики, риси якого ледве окреслюються сьогодні. Цей апарат ґрунтується на широкому використанні інформаційних методів, які дають змогу створювати самоорганізовані фізичні системи (фізика змикається з синергетикою, семантикою, інформатикою) і контролювати внутрішньоатомні інформаційні взаємодії.

Звичайно, все, про що ми тут мовимо, майже на грані фантастики, але деякі відомості дають можливість припускати, що в доісторичні часи люди знали про засоби опанування колосального інформаційного потенціалу атомних ядер. Ми лишень підступилися до цього завдання: існуюча технологія розщеплення ядер нераціональна як з огляду на її екологічну небезпеку, так і тому, що вивільнена при цьому енергія потребує великої кількості трансформацій у процесі її використання.

Можливість безпосереднього управління інформаційними процесами, що відбуваються в атомних ядрах, відкрила б нам вихід у новий вимір світу, колосально розширила б пізнавальну міць нашої цивілізації і здатність контролювати сили природи. Але все це пов'язане з уявою про атом як про природний комп'ютер, що й намагається обґрунтувати сучасна геометродинаміка на чолі з її лідером, визначним американським фізиком-теоретиком Уїлером, котрий спирається… на ідеї Платона.

Особливий інтерес викликають дані, одержані відомим американським дослідником Е. Кейсом. Ще не до кінця вивченим способом (хоча ним успішно послуговуються інші дослідники) він активізував генетичну пам'ять своїх пацієнтів (а їх було кілька тисяч), і в результаті отримав детальний опис багатьох фрагментів цивілізації, пойменованої Атлантидою, яка існувала приблизно 50 000—10 000 років до н. е. Досліди велися у 30-ті роки, і багато з того, що розповідали пацієнти, було незрозумілим через брак багатьох технологічних понять. У наш час дані Кейса заново проаналізували на потужних комп'ютерах, і виявилося, що пацієнти описували, зокрема, пристрої типу лазера, генератора гравітаційних хвиль (теоретично розроблюваного в США), а також інші машини і пристрої, призначення яких нам ще не зрозуміле. Один з таких пристроїв, точніше, схему відновили (його, згідно з описанням Кейса, використовували в Атлантиді для дистанційного впливу на процеси радіоактивного розпаду у земній корі).

Дедалі очевиднішими і яскравішими стають факти разючої схожості сучасної і прадавніх цивілізацій в галузі наукового знання, зокрема в астрономії, космології, фізиці елементарних часток, біо- та психотехнології (ми вже не згадуємо про окультні науки). Але ще 30–50 років тому через брак відповідних понять у тогочасних наукових парадигмах встановити це було неможливо. Багато ж які процеси і пристрої серед згадуваних у давніх текстах ще й досі задовільно не інтерпретовані, що свідчить про випередження (!) нас давніми цивілізаціями в деяких галузях науки і техніки. Наведемо кілька фактів.

Наприклад, взяти астрономію й космологію. У джайністських і тибетських джерелах згадується про «чорну» планету, що у кілька разів перевищує розмірами Землю і яка «далеко відходить від Сонця». І ось у газеті АН СРСР «Пошук» № 35(70) за 1990 рік читаємо: «…Астрономи мають у своєму розпорядженні розрахунки, згідно з якими за найбільш віддаленим від центру нашої планетної системи Плутоном можуть «ховатися» ще один-два невидимих із Землі об'єкти з великою масою. На думку американського астронома доктора Дж. Андерсона, навколо Сонця обертається принаймні ще одна планета. Припускають, що її маса має бути вп'ятеро більша від земної».

У міфології Давньої Індії та інших прадавніх цивілізацій існують легенди про Чорне Сонце — Люцифера (у тибетських легендах це зірка Тиш'я, у ранньоантичних — зірка Немезида або Прозерпіни). Зірка Люцифера тлумачиться у легендах як друге Сонце — невидиме, але таке, що важить для життя на Землі аж ніяк не менше, ніж видиме світило. Все це вважали вимислом. І раптом у нашому XX столітті справді відкривають двійник Сонця (чорний карлик а масою у три відсотки від сонячної). Але що особливо цікаво: останніми роками вчені схильні думати, що саме періодичне наближення Люцифера-Немезиди (другого Сонця) створює непередбачувані зміни в конфігурації орбіт Землі та, інших планет, що зумовлює нетривіальні мутації структур морфогенетичних полів (появу нових біологічних видів), про що і твердять прадавні легенди!

Відомо було й те, що генезис рослинного і тваринного світів відбувався нарізно, паралельно (а не так, як гадали ще недавно наші сучасники: спочатку, мовляв, з'явилася флора, а вже від неї пішла фауна). Просто одразу Земля засівалася насінинами флори і фауни за певною системою.

Що ж до стабільності обсягу знань, то цей факт ще не доведений, але ми вже готові визнати, що Платон не зовсім помилявся щодо знань, вважаючи їх «спогадами душі».

ЛОГОС — ТЕРМІН АРІЙСЬКИЙ

Споконвіку було Слово… Біблія

— Окремо слід сказати про інформаційний підхід аріїв до дійсності. Інформатика навіть для нас — річ нова. Недарма XX століття визначаємо як століття інформатики, яка виступає у трьох іпостасях — як наука, як технологія і як соціальна інфраструктура (каркас штучної «нервової системи» суспільства). Усе це спрямовано на вивчення й використання з метою поступу інформації — головного ресурсу людства на сучасному етапі. Лише нещодавно інформація стала предметом вивчення. Теорія інформації як галузь науки з'явилася лише наприкінці 40-х років. ЕОМ — засіб її технологічного втілення — теж дітище повоєнного періоду. У першому виданні «Большой Советской Энциклопедии», випущеній у 30-ті роки, не було навіть терміна «інформація». Цей термін якщо й вживали, то в «репортерському» розумінні — як вид газетного матеріалу. І лише в останні два десятиріччя з ним стали пов'язувати цілі галузі індустрії й широкомасштабну наукову дисципліну.

Вважається (це важливо підкреслити), що практична інформатика з усіма її комп'ютерними, телекомунікаційними технологіями — це лише зоря нової ери. Це перші несміливі кроки в новий світ, щось на зразок того, що робила авіація на початку XX століття.

І раптом… — знову це «раптом» — виявляється, що принаймні основні елементи інформатики (включаючи теорію інформації і машини для її опрацювання) були відомі людству ще з доантичних часів. Більше того, інформатика застосовувалася досить масштабно, якщо вірити історичним джерелам, які дійшли до нас і які ми лише в останні десятиріччя змогли ідентифікувати.

Наприклад, саме поняття «інформація», в його науковому розумінні, було чи не найголовнішим поняттям античної і доантичної (арійської) науки. Мова йде про «логос», поняття, що прийшло зі сходу і яке філософи, як то кажуть, затягали за два тисячоліття. Лише останнім часом ми зрозуміли, що воно означало насправді. Як тільки не перекладали поняття «логос»: «думка», «знання», «ідея», «розум», «визначення», «пояснення» тощо. І кожного разу відчувалася якась неповнота, неточність перекладу. Це не давало змоги зрозуміти Платона, ведичні тексти. Нарешті нещодавно в США за допомогою ЕОМ здійснили ретельну ідентифікацію цього терміна. З'ясувалося, що найближче він стоїть до термінів «число», «слово», «інформація».

«Тепер, — пише Т. В. Васильєва, — термін «логос» перекладаємо як «слово». Після обхідного шляху через розум, визначення, пояснення і т. ін. знову приходимо до того, що «логос є думка, висловлена в мові, думка виголошена» [Васильева Т. В. Беседа о логосе в платоновском «Теэтете» // Платон и его эпоха. — М., 1979.—С. 287]. Та це ж семантична інформація, до розуміння якої західна наука дійшла лише в 50—60-ті роки XX століття!

У діалозі Платона «Тімей» знаходимо докладний виклад проблем кодування (основи теорії інформації), значення котрих швидко зростає в наші дні. А візьмемо провіщення, завбачення жерців. У Месопотамії, Індії існувало два способи їхнього спілкування з божеством: дійовий (оперативний) і магічний. В обох випадках можливі два види відповідей: один бінарний, тобто 'так — ні», другий, заснований на певному коді [Див.: Оппенхейм Л. Древняя Месопотамия. — М., 1990.—С. 17]… Спосіб інформаційного пошуку жерця нічим не відрізнявся від сучасного пошуку, що ґрунтується на використанні бінарної конструкції («так — ні»), яка стала інформаційною одиницею — бітом. На використанні цієї одиниці ґрунтується вся сучасна комп'ютерна інформатика.