Розділ «СИМ У НАМЕТАХ ЯФЕТОВИХ»

Єрусалимський храм — справжнє побоїще. Жерці по кісточки ходили в крові, піднімаючи одяг. По-садистськи вбивали тварин, а бувало й дітей. Їхні жертви, стоячи, повинні були стікати кров'ю від безлічі уколів (такий ритуал єврейського вбивства). Навіть царську сім'ю в Єкатеринбурзі хотіли вбити саме так. Але щось перешкодило, тому царя і його нащадків розстріляли.

Повторюю: куди далі їхати? «Лише Гітлер із його фабриками смерті міг урятувати людство від кровожерливих євреїв». Такі сентенції широко представлені в десятках книг і брошур. Євреїв звинувачують у тому, що вони вигадали капіталізм, а потім — соціалізм, і в тому, що «нав'язали» свого Бога, і в тому, що його вбили. Словом, у всіх гріхах.

А насправді, це перш за все вражаюче нерозуміння арійсько-семітської проблеми — стрижневої проблеми історії. Запаморочення, перекручування біблійних цитат, ігнорування суті й контексту Біблії й Талмуда — страшна, патологічна помилка навіть знаних інтелектуалів. Тому ще і ще раз наголошую: зміст Святого Письма потрібно розуміти не буквально. Не у фізичному (расовому), а в духовному смислі постають перед нами взаємини євреїв і, якщо хочете, «гоїв» [Інші народи, неєвреї]. Та й у самому житті потрібно бачити духовну основу. Що це означає? А от що: фізично євреї ввійшли в життя багатьох націй і народів. А духовно — навпаки, всі інші нації і народи ввійшли в інтелектуальний, релігійний, духовний дім, зведений іудеями. Що становить духовний світ — душу українців, поляків, німців, італійців, французів та будь-якої європейської нації? Християнство з його Богом, Трійцею, апостолами та їх ученнями, Біблією, молитвами, мораллю (заповідями), мистецтвом (міг вже говорили, що основний зміст усього європейського живопису, поезії — біблійно-християнський), філософією (моральний імператив Канта; Гегель, Фіхте, Соловйов, Розанов, Бердяев та весь ідеалізм), способом життя, святами, обрядами, віруваннями, обрисом міст (золотоверха Москва, собори Рима, київські церкви тощо). Звідки все це? Хіба не від Ізраїлю? Адже все давньоруське книжництво (за змістом) звідти. А чиї імена ми носимо — Марія, Андрій, Петро, Павло, Йосип, Яків, Іван тощо — звідки вони? Зайдіть у вівтарі наших церков: як і єврейські скінії, вони розділені надвоє. Там єврейський семисвічник, «ковчег» та інші атрибути. Подивіться на іконостаси. Там ізраїльсько-галілейські лики. Вслухайтесь у церковні співи. В них прославляється Ізраїль і його цар Христос або Давид, його святі.

— Я ось що скажу. Історичній науці потрібно врешті-решт подолати презентизм, тобто розгляд і оцінку подій минулого тільки як позицій сучасності. Посилаючись на Біблію, ми звинувачуємо сучасних євреїв у тому, що говорили й робили їхні пращури 2–3 тисячі років тому. Хіба так можна? Тоді й сучасних, монголів потрібно притягати до відповідальності за дії Чингісхана, не кажучи вже про німців з їх «есесівським минулим». Та й вашого брата — слов'янина — також. Адже княгиня Ольга, наприклад, творила геноцид тільки через те, що вбили її чоловіка — князя Ігоря.

То як же можна «виганяти» і знищувати євреїв? Фізично їх, напевно, можна ліквідувати, що й робили гітлерівці в роки другої світової війни. Але чи можна виганяти і нищити свою душу, свій духовний храм? Адже це не Сим оселився в наметах Яфета, а навпаки, Яфет — «нахлібник» у Сима (в духовному смислі). В Біблії кожна дрібниця важлива. А тут таке, пам'ятаєте: «Нехай Бог розпросторить Яфета, і нехай пробував в наметах він Симових…» [Бут. ІХ. 27]. Виходить, зозуля виживає пташенят із того гнізда, куди її підселили.

ТО ЩО, НЕМАЄ ПРОБЛЕМ?

Згаданий народ панує над усім світом.

Але абсолютна воля… залишає цей народ його

випадковій долі, творячи над ним суд.

Г. Гегель

— На мій погляд, ось що важливо зрозуміти: Біблія не є історією іудейського народу у звичному розумінні цього слова. Вчені-біблеїсти довели, що й вихід євреїв і прихід їх до землі обітованої, якщо й були в дійсності, то зовсім не в такому вигляді, як це подано в Першокнизі. Тут мається на увазі змістовне сплетіння подій. Це по-перше. По-друге, Біблія — програма дій не лише для євреїв, а й усієї яфетичної раси. Тут подається не те, що було, а що мало бути. І подається воно у закодованому, «згорнутому» вигляді. «Розгортання» цієї зашифрованої інформації в часі й просторі і є (в основному) нашою історією [На основі бесід з Гуру автор підготував матеріал про Біблію як програму людства. Він опублікований у журналі «Наука і суспільство». — 1993. — № 2,3. До нього і відсилаємо читача].

У Біблії передбачені з дивовижною точністю найважливіші події духовної історії. І вже багато з тих передбачень точно збулися (про народження месії Ісуса Христа, його смерть, воскресіння, зруйнування Єрусалимського храму, полонення євреїв, розселення їх по всьому яфетичному світу тощо.

По-різному поводилися євреї в історії (як по-різному поводилися й інші народи). Ніхто не збирається виправдовувати їх за корисливість, «безбожне» лихварство, «священну» війну на землі хананеиській проти філістимлян, фінікійців., фезереїв та інших народів, що піддалися духовно-ідеологічному впливу «лівих аріїв». На собі іудеї проекспериментували те, що розгорнеться потім у світовому масштабі. У Біблії записано, що неєвреї — гої, нелюди. Вони гірші за псів, тому підлягають поневоленню і навіть знищенню. «Убий усіх!» — вимагає Тора. Схоже, що іудеї запрограмували страшні речі на власну голову. Саме вони були оголошені «нелюдьми», виведені за рамки людської спільноти й перетворені на «об'єкт» політики. За час фашистської диктатури було знищено майже половину нації! Виходить, що «такі-сякі євреї» більше за всіх страждають у нашому світі.

А все-таки є проблема з євреями чи немає? Є! По-перше, від перекрученого розуміння Біблії і Тори страждають самі євреї. Одні, сприймаючи рекомендації Тори й Талмуда про «вищість» єврейської раси, про її приреченість панувати над світом, становлять «корпус сіоністів». Саме вони й мутять воду. Сіоністи талмудистського штабу, котрі, вважаю, ганьблять єврейський народ і змушують інші нації насторожено ставитися до іудеїв.

Талмуд — це підручник іудейської релігії, збірник релігійно-побутових законів і положень. Є дві редакції Талмуду — вавилонська та єрусалимська (пізніша). Відомо, що Талмуд цілком сформувався вже після розп'яття Ісуса Христа. До його творення приклали руку фарисеї і книжники — ті, проти кого боровся Христос.

Талмуд відводить величезну роль рабинам. їхнє слово вважається важливішим від положень Мойсеевої Тори. Саме в Талмуді євреї протиставляються неєвреям.

Слід зазначити, що ідея світового панування євреїв висунута не в Біблії, а в Талмуді. Вона визріла на півтора тисячоліття пізніше від появи Тори. У Біблії говориться про дещо інше: розсіювання євреїв по світу за їхні гріхи й слугування чужим народам і богам. А в Талмуді положення Тори про богообраність євреїв доведені до безглуздя, що використовувалось та й нині використовується для обґрунтування антиєврейських «акцій».

Мало того, — продовжував Гуру, — найвідоміші й найжорстокіші антисеміти були самі євреями або «напівкровками» (єврей по матері). Торквемада, Гітлер, Ейхман, Розенберг, Гейдріх, Сталін, Ягода, Берія — цих діячів усі знають, вони безпосередньо причетні до жорстоких репресій, катувань десятків, сотень тисяч, мільйонів своїх одноплемінників. І що характерно, усіх їх об'єднує «почерк» талмудистів: фарисейство, святенництво, догматизм, начотництво, фанатизм, патологічна жорстокість.

Звичайно, більшість єврейської еліти (керівники громадських організацій, політики, вчені) висуває досить виважені програми відродження Ізраїлю. У сіонізмі як такому нічого лихого немає — це національний єврейський рух, що поставив собі за мету створення іудейської держави. Але талмудисти (екстремістське крило сіонізму) дискредитували цю нормальну ідею. Це щось нагадує лівоарійський рух, про який ми вже говорили.

Не втрачати розуму — ось чого вчить нас Святе Письмо [Як стало відомо, папа римський Іоанн Павло II у 2000 році (знаменному для християнства) на горі Сіон склав покуту за гріхи християнської церкви, особливо за її утиски щодо євреїв. Факт глибоко символічний]. І потрібно зрозуміти головне — ізоляціонізм євреїв. їм не можна асимілюватися. Не для того Бог розсіяв їх серед націй яфетичного світу. Вони несуть у собі «духовний ген» людства, який разом з арійською основою має сформувати внутрішній склад яфетичних народів. Яфет без Сима залишився б безплідним. Інтуїтивно це зрозумів Ф. Достоєвський: «Ув'язувати ізоляціонізм і «державу в державі» євреїв лише з утисками та почуттями самозбереження недостатньо. Наймогутніші у світі цивілізації, не досягнувши й половини сорока століть, втрачали політичну силу й племінні риси. Тут не саме по собі бажання самозбереження, а скоріш ідея, яка рухає і тягне щось таке масштабне й глибоке, про що людство поки не в змозі сказати свого останнього слова [Достоевский Ф. Дневник писателя (март, 1877)].