Розділ «Частина четверта «САТУРНА» МАЙЖЕ НЕ ВИДНО»

— З задоволенням! — весело обізвався Рудін.

Щукін лише кивнув головою.

До вечері лишалося менше години. Рудін прийшов додому, сів за стіл і став обмірковувати, як поводитись на вечері. По-перше, чому організацію вечері доручено Біркнеру? Він же й слова не розуміє по-російськи, а Щукін не знає як слід німецької. Хіба не повинні були подумати про це організатори печері, враховуючи, що за столом буде, очевидно, всього лише троє? Отже, нащось треба, щоб господарем столу був саме Біркнер. Навіщо? А чи не для того, щоб більш природною вийшла поява на вечері і самого Мюллера? Але все могло бути і значно простішим: вирішили влаштувати вечерю з випивкою і врахували, що з усіх близьких до керівництва офіцерів Біркнер найбільше підходить для такої вечері: про його гулянки і картярство весь час ідуть розмови в «Сатурні». Так чи інакше, Рудін вирішив, що на вечері він має бути невимушеним, веселим, як і належить поводитись людині, що тільки-но одержала нагороду.

Побачивши накритий стіл, Рудін одразу зрозумів, що доведеться багато пити — в центрі столу стояла ціла батарея пляшок, а з їжі було лише кілька банок консервів і хліб.

— Вечеря буде чоловічою, панове, — сміявся Біркнер. — Супу, що його так обожнюють росіяни, не передбачається. — Він звернувся до Рудіна: — Перекладіть це панові Щукіну.

Рудін переклав. Щукін осміхнувся і сказав, показуючи на пляшки:

— Росіяни розуміються й на цьому.

Рудін переклав його слова, і Біркнер заплескав у долоні.

— Чудова відповідь!

Вони сіли до столу.

— Почнемо з класики, — оголосив Біркнер. — З руської горілки. — Він налив горілку в фужери для пива і підняв свій. — Панове, поки я ще тверезий, я мушу сказати дещо розумне. — Він повернувся до Рудіна: — Ви на цій вечері нещасна людина — треба перекладати.

Рудін розвів руками.

— Треба, то треба.

— Але я сподіваюся, що, коли порідшає шеренга пляшок, — вів далі Біркнер, — ми почнемо розуміти один одного без перекладача, а можливо, і без слів взагалі. Таке зі мною вже траплялося. То я також хочу поздоровити вас з нагородою і побажати вам і нових успіхів, і нових нагород. Все. На цьому розумне кінчається, вип'ємо.

Рудін переклав його слова Щукіну і подякував за добрі побажання. Щукін також промимрив щось, Рудін переклав, що він теж дякує за поздоровлення.

Цей перший фужер випили стоячи і до дна. Перейшли на коньяк. Рудін сказав тост по-німецьки і одразу ж переклав його Щукіну.

— У нас за столом райдуга національностей, — сказав Рудін. — Пан Біркнер — німець, Щукін — росіянин, я — напівнімець-напівросіянин. Я між вами як перехідний елемент, прокладка, так би мовити, для кращого контакту. Яка ж сила, переборовши всі історичні умовності, звела нас за одним дружнім столом? Відповідаю: ця сила — геній фюрера. Вип'ємо за здоров'я фюрера!

Коли Рудін перекладав Щукіну цей свій тост, той спочатку слухав, нахиливши голову, але потім раптом різко підвів голову і подивився на Рудіна примруженими очима, в яких було чи то захоплення, чи посмішка.

Випили за здоров'я фюрера. Щукін не допив свого коньяку, але Біркнер це помітив і, показуючи на фужер, сказав цілком серйозно:

— За здоров'я фюрера так не п'ють.