Розділ «Частина четверта «САТУРНА» МАЙЖЕ НЕ ВИДНО»

— У мене є пропозиції про деяку перебудову роботи апарату, — сказав Мюллер. — Ви змогли б приділити мені увагу, скажімо, завтра? Я подам вам свій план.

— З задоволенням, хоч сьогодні…

Коли Зомбах пішов, Мюллер уже не мав того приємного відчуття, яке з'явилося в нього на початку їхньої розмови, коли він побачив, що полковник робить поворот на сто вісімдесят градусів. Головним, що згасило це почуття, була впевненість Зомбаха. Мюллер надто добре знав цю людину, її залізну послідовність в усьому, коли це стосувалося роботи, щоб повірити, ніби вона зробила такий крутий поворот тільки тому, що їй це підказали. Ні, ні, Зомбах щось знає дуже важливе, і, слід гадати, дізнався від Канаріса, а тут завжди чекай яких-небудь диявольських хитрощів. І ще одне очевидне: дехто занадто квапиться позбавити Канаріса фавори у Гітлера. Поки Канаріс на чолі абверу, він, як і раніше, всемогутній Канаріс.

Вранці Мюллер подав Зомбаху свій план. З погляду організаційного він зводився до того, щоб від усіх справ, що їх провадив Мюллер, усувалися деякі працівники, в їх числі й Рудін.

Зомбах переглянув план і звів на Мюллера запитальний погляд.

— Але при такій структурі вам буде дуже важко… Вдвічі принаймні підвищиться завантаження кожної вашої людини. Та й себе ви не милуєте.

— Зате в десять разів підвищиться моя впевненість у секретності справи, — посміхнувся Мюллер. — А для цього варто потрудитися.

— Трохи незручною буде колізія з Крамером, — сказав Зомбах. — Я привіз наказ про його нагородження, і ми одразу ж його усуваємо, немовби висловлюючи йому недовір'я.

На обличчі Мюллера з'явився сухий, гордовитий вираз.

— По-моєму, полковнику, нам менш за все слід рахуватися з тим, що подумають такі люди, як Крамер. Наші з вами накази для них — не тема для роздумів.

— Але ж Щукіна ви підключаєте до себе, а вони в Крамером у нас на рівному становищі, і, до речі, наказ про нагородження стосується їх обох.

Мюллер подумав трохи.

— Наказ можна не оголошувати їм зараз, а зробити це місяців через два, коли все утруситься. І тоді рівна нагорода з ІЦукіннм змиє образу в Крамера.

— Але чому ви все ж віддали перевагу Щукіну? — спитав Зомбах. Адже Крамер значно розумніший і діяльніший.

— Мені не треба позичати розуму в людей, які мусять бути лише виконавцями, — відповів Мюллер. — Щукіну я вірю більше, ніж Крамеру. Я прихильник расової визначеності.

— Ну що ж, робіть, як вважаєте за краще, — з зітханням погодився Зомбах. — Але наказ про нагородження я оголошу їм ще сьогодні. І без того цей наказ майже півроку провалявся в надрах військових канцелярій.

— Це ваша справа.

— Загальна ідея вашого плану мені подобається, — поквапливо сказав Зомбах, — І, звичайно ж, агентові, призначеному спеціально і тільки для диверсій, зовсім не обов'язково проходити весь курс нашої школи.

— Радий, що ви, нарешті, це зрозуміли, — усміхнувся Мюллер.

Раніше Зомбах нізащо не пробачив би Мюллеру такої фрази, а тепер вирішив відповісти на неї жартом: