Розділ «Частина четверта «САТУРНА» МАЙЖЕ НЕ ВИДНО»

— Ви заарештовані… Відведіть, — наказав комендант солдатам, що стояли біля нього.

— Я можу знати, в чому справа? — спокійно спитав Кравцов.

— Прийде час, — дізнаєтесь.

Розділ 52

Савушкін знав, звичайно, що для розвідника уміння терпляче вичікувати таке ж необхідне, як сміливість і винахідливість. Але знати — це ще не все!

Ось уже третій місяць його недосяжною метою був Щукін. Савушкін повинен був зустрітися з ним за межами «Сатурна» і обов'язково віч-на-віч. Заговоривши з ним, він передасть йому привіт від його дружини й сина, які жили в Барабінську, і вручить листа від них. А потім він повинен зробити з Щукіним те ж саме, що свого часу Рудін зробив з Андросовим, — залучити його до співробітництва з нашою розвідкою.

Цей, здавалося б, простий план обговорювався довго і ретельно. Звичайно, Рудіну, який бачив Щукіна майже щодня, зробити все це було набагато легше. Та якщо Щукін відкине пропозицію, це означало б провал Рудіна. Вирішили: зробить це Савушкін. Зустріч повинна відбутися обов'язково за межами «Сатурна». Причина та ж сама: якщо спроба не дасть наслідків, у Щукіна буде менше шансів захопити Савушкіна, та й Савушкіну легше маневрувати, ніж Рудіну. Адже не було ніяких підстав сподіватися на покладливість Щукіна. Велика суперечка виникла з приводу того, чи варто показувати Щукіну, щоб пробити на нього тиск, виготовлені ним «провальні» документи. Могло, наприклад, виявитися, що Щукін робив помилки в документах не навмисне. Тим більше, що останній рік такі документи до наших рук не потрапляли. Щукін же міг на випадок чого зіслатися на свою недосвідченість у початковий період роботи. Нарешті не виключено, що в той перший період Щукін і свідомо робив для агентів такі непридатні документи, але потім його настрій змінився. До того ж, показавши Щукіну виготовлені ним документи, Савушкін тим самим розкривав провал багатьох агентів «Сатурна». А вони ж були включені нашою розвідкою в «гру», для «Сатурна» і для німців вважалися нормально діючими. Одне слово, доводилося враховувати багато чого. А головне — абсолютно невідомі справжні настрої Щукіна. Цього не знав навіть Рудін, що постійно перебував поблизу Щукіна.

— Скільки, по-вашому, шансів на те, що він зламається? — питав Марков.

— Стільки ж, скільки за те, що не зламається, — відповідав Рудін.

Навіть після вечері з нагоди нагородження, коли Щукін чомусь знайшов за потрібне застерегти Рудіна, що Біркнер знає російську мову, нічого певного про настрої цієї людини не можна було сказати. Рудін через кілька днів після тої вечері спитав у нього, що означало його попередження, але Щукін, анітрохи не бентежачись, відповів, що нічого подібного не пам'ятає, бо був дуже п'яний. Тож позиція Щукіна ховала в собі невідомі небезпеки, і їх треба було передбачити.

Найбільш надійною зброєю проти нього залишався лист від дружини й сина. Якщо в Щукіні ще збереглося щось людське, воно повинно було допомогти йому звернути погляд до Батьківщини. Треба сказати, що лист цей не міг не схвилювати тільки людину з камінним серцем. Дружина і син Щукіна, одержавши повідомлення військкомату, майже три роки вважали, що він загинув безвісти. І раптом дізналися, що він живий і дістали змогу написати йому листа. Правда, їм не сказали, що він тепер робить: вони просто знали, що він партизанить у ворожому тилу. На жаль, цей втішливий обман був необхідний. Кінець кінцем, якщо Щукін знайде в собі сили порвати а гітлерівцями і стане чесно служити Батьківщині, він сам вирішить, повернувшись до своїх близьких, що їм сказати про перші роки війни — правду чи втішливу брехню. Але тоді головним для них буде його повернення.

Якщо ж лист сподіваного впливу на Щукіна не зробить і Савушкін побачить, що нічого більше він вдіяти не може, йому доведеться зразу ж на місці знищити Щукіна.

1 тоді цей зрадник ще раз, але тепер уже назавжди, стане для своєї сім'ї загиблим безвісти…

Починаючи операцію, Савушкін залишив базу Маркова і оселився у зв'язаної з підпіллям учительки-пенсіонерки. Але там він лише ночував, а цілий день з ранку до пізнього вечора проводив коло зони «Сатурна», вперто шукаючи зустрічі з Щукіним.

Щукін ніби знав, що на нього чекає така зустріч. За два місяці він вийшов за межі зони «Сатурна» лише двічі і до того ж не сам. В обох випадках Савушкін ходив за ним слідом, як тінь, сподіваючись, що хоч на якийсь час Щукін залишиться сам. Та надія на це була марною.

Першого разу Щукін з групою працівників «Сатурна» пішов у кіно. Савушкін терпляче ждав його біля кінотеатру. Коли вся компанія вийшла, нарешті, з театру, Савушкін, користуючись тим, що навколо була штовханина, підійшов до компанії впритул і чув, як усі вмовляли Щукіна піти в казино, а він відмовлявся. «Не йди до казино, не йди», — в думці наказував йому Савушкін, готовий повірити в передачу думок на відстань. Але Щукін пішов до казино. І там Савушкін довго чекав його. І знову вони вийшли компанією і разом попрямували до «Сатурна», їх здалеку супроводжував Савушкін. Другого разу Щукін вийшов у місто з двома співробітниками «Сатурна». Савушкін встановив, що вони ходили купувати шкіряне пальто для одного з співробітників. І знову Щукін жодної хвилини не був сам. Свою невдачу Савушкін переживав тим більше гостро, що попередні два місяці він провів у безплідному чеканні.

Коли при «Сатурні» було створено групу «Два ікс», до якої входив і Щукін, виникла потреба ще прискорити операцію. Марков вирішив дещо спростити її. Він дозволив Савушкіну підійти до Щукіна і відкликати його вбік, навіть якщо той буде в цей момент не сам. Савушкіна порадувало це полегшення, але воно ховало в собі і величезну небезпеку для нього самого. Якщо Щукін відмовиться або покличе на допомогу, він повинен буде знищити Щукіна. Але яким би способом він це не зробив, у нього самого шанси на порятунок катастрофічно зменшувались. І все ж Савушкін радів новій схемі операції, здійснення якої було для нього справді дорожчим за власне життя…

Усе попливло того суботнього квітневого дня, хоча сонця зовсім не було видно. Дув теплий південний вітер.

З дахів капало, з легким шумом осідали снігові замети. По-весняному пронизливо цвірінчали горобці.

Савушкіну в його добротному пальті на ваті і хутряній шапці-венгерці було жарко. Невдовзі після вибухів до міста прибуло кілька військових загонів, у тому числі й батальйон угорців. Патрулі стояли на перехрестях, тинялися по місту вдень і вночі. Людина, йдучи вулицею, мусила щохвилини пред'являти документи. Щоб полегшити Савушкіну завдання, Бабакін купив у мадьярського капрала для нього пальто і шапку. Савушкіну приготували нові документи, і тепер він за документами був уповноваженим санітарного управління угорської армії, відрядженим до цього міста для організації медичного обслуговування угорської частини. Розрахунок був правильний: угорські солдати патрульної служби не несли, а в німців цей документ сумнівів викликати не міг, бо вони знали, що в місті є угорський батальйон.