Розділ «Частина третя КОЖНУ ХВИЛИНУ — В БОЮ»

— Людям, які не виконують наказів, у місті робити нічого. А ти порушив мій наказ.

Тут тільки Коля побачив у руках Маркова свій альбом. Обличчя хлопця вмить почервоніло.

— Ти зрозумів, про що я говорю?

— Зрозумів.

— І що ж ти мені скажеш?

Замість відповіді Коля котячим стрибком кинувся на Маркова, вирвав у нього свій альбом, відбіг на кілька кроків, дістав з альбома портрет Галі й подер його на дрібні клапті. Потім неквапливо повернувся до лавки й виструнчився перед Марковим як належало. — Робіть зі мною що хочете, товаришу підполковник. Я винен, — промовив він, сміливо дивлячись в очі Маркову.

Марков, стримавши посмішку, підвівся і, пройшовши повз хлопчину, попрямував до землянки. «От і об'явився в чортеняти характер», — подумав він.

Увечері Коля відповідно до своїх обов'язків, як завжди, скип'ятив чайник, нарізав хліба, відкрив консерви, поставив на стіл три кухлі і біля кожного поклав по шматочку цукру. Але коли Марков і Галя сіли за стіл, він лишився в своєму кутку.

— Ти чого це? — звернувся до нього Марков. — Не бажаєш сидіти з нами за одним столом?

Коля схопився, виструнчився:

— Дозвольте, товаришу підполковник, сісти вечеряти?

— Сідай,

Марков позирав на Галю: ні, вона була такою, як завжди.

Після вечері Галя вийшла із землянки на повітря. Підвівся слідом за нею і Коля.

— Сиди, — наказав йому Марков.

Хлопчина сів і, дивлячись в очі Маркову, чекав.

— Мало того, що ти порушив мій наказ, ти ще й погано намалював Галю, — глузливо сказав Марков.

— Це був мій найкращій малюнок, — відповів Коля.

— Найкращий? — спитав Марков. — Де ж це ти побачив таку Галю? На твоєму портреті вона тільки що не заплаче.

— Ви ж не знаєте, товаришу підполковник.