Розділ «Частина друга «ЗІЛЛЕ» ГРАЄ…»

— Для мене це не мало значення, як і моя довоєнна зарплата.

— Отже, головне — ідея? Тоді розкажіть мені, яка вона, ця ваша ідея?

Зілов мовчав.

— Ну, за що ви боролися? Яка у вас мета? Заради чого ви пішли на такий риск?

— Та не думав я про це і думати не хочу, — майже з обуренням сказав Зілов, дивлячись вбік.

— Даремно, — спокійно відповів Аксьонов. — За законами воєнного часу ми вас, як ворожого шпигуна, розстріляємо. Про що ж ви подумаєте в останню хвилину свого життя? Невже у вас не промайне думка: «За що гину?»

Зілов мовчав. Аксьонов бачив, як у нього на правій щоці дрібно-дрібно тремтів м'яз.

— Наші люди помирають з вигуком: «За Батьківщину!», «Смерть фашизму!» А ви що крикнете? «За Гітлера!»? За що? За що, Зілов?

Зілов підвів на Аксьонова важкий погляд.

— Я пішов на цікаву роботу, і я знав, на що йшов, — повільно сказав він.

У цей час Безпалов сидів у кабінеті комісара держбезпеки Старкова, якому він тільки-но доповів про операцію, проведену на Сорок другому кілометрі.

— Попрацювали добре, — Старков помовчав. — Хоча той залізничний міліціонер діяв не ідеально, все ж йому треба оголосити подяку. Простежте за цим. Яке враження справляють затримані?

— Все той же набрід, — відповів Безпалов з такою інтонацією, ніби був засмучений, що доводиться мати справу з такою незначною публікою.

— А чи не можна й цю пару підключити до гри з «Сатурном»? Подивіться на них під цим кутом зору.

— Добре. Між іншим, цікаві їхні документи. Загалом вони зроблені чудово, і тим дивніше, що в них допущена однакова і така груба помилка. Ось гляньте… — Безпалов поклав на стіл два папірці.— Це довідки з госпіталю про проходження ними лікування після поранення і про надання їм відпустки.

Старков нашвидку переглянув довідки, але нічого не помітив і запитально подивився на Безпалова.

— Зверніть увагу на номер госпіталю в кутовому штампі і в круглій печатці. Номери різні.

— Справді… цікаво, — сказав Старков.

— А тепер погляньте ось на це. Витяг з рішення комісії про надання відпустки. Зверніть увагу на почерк, яким заповнені графи. А ось їхні червоноармійські книжки — вони заповнені точно таким почерком. Неймовірно, щоб, роблячи ідеальні в усьому документи, вони могли дати такого маху.

— Так, це малоймовірно, — погодився Старков, розглядаючи документи. — Про це слід подумати. Дізнайтеся в них якнайточніше, хто робив ці документи.