Розділ «Частина перша НАЗУСТРІЧ ВОРОГОВІ»

— Голоблі у возі чи в бричці, куди прив'язують коня.

— Бричка? — Ціммер не знав і цього слова.

— Ну, тарантас чи кабріолет.

— О! Зрозуміло! — розсміявся гестапівець. — Значить, дишло — вийшло?

— Мені це дишло коштувало року волі,— похмуро зауважив Кравцов.

— Сім'я у вас є?

— Нема. Була дружина, але коли мене посадили за грати, вона швидко втішилася з іншим.

— О, жінки, жінки!.. — зітхнув гестапівець. — Я, коли вивчав Росію раніше, ще по книгах, я дуже був схвильований історією дружин ворогів царя, які мали назву декабристи. Цар заслав їх до Сибіру, і їхні дружини добровільно поїхали теж. І я думав, що російські жінки — це щось особливе і небувале, а виявляється, ні. Жінки — скрізь жінки.

— Так, добра від них не жди, — охоче підтвердив Кравцов.

Гестапівець подумав, дивлячись на Кравцова, і запитав:

— Ви хочете мати роботу?

— Так, мандрувати мені набридло.

— І співробітничати з нами?

— Природно.

— Але щиро чи з необхідності?

— В моїй щирості можете не сумніватися, всяка робота буде виконана чесно і добре.

— Вас у цьому місті знають?

— Звідки? Я весь час працював, учився і потім жив у Москві. Тільки наприкінці тридцять дев'ятого року переїхав до Смоленська і незабаром попав у тюрму.

— Це добре, — неуважно промовив Ціммер.

— Кому добре, а мені не зовсім, — посміхнувся Кравцов.