Простора кімната була обставлена казенно, як номер у дешевому готелі. Кравцов мимоволі усміхнувся, побачивши на стіні темну копію шишкінських ведмежат.
— Російський ліс і російські ведмеді,— старанно вимовляючи слова, сказав гестапівець Ціммер. — Росіянин любить цей рідний пейзаж.
— Еге, звичайно, — квапливо погодився Кравцов, відзначаючи в думці спостережливість німця, від якого не сховалась його легенька посмішка.
Трохим Кузьмич шанобливо привітався з Ціммером і показав на Кравцова.
— Оце і є та людина, про яку вам говорив. Конопльов.
— Ко-но-пльов, — по складах вимовив Ціммер. — Дуже добре! Здрастуйте, пане Конопльов. Давайте всі сядемо.
Кравцов звернув увагу, що сам гестапівець сів спиною до вікна, а їх посадив обличчям до світла і не перестаючи дивився на нього.
— Значить, ви із Смоленська? — спитав Ціммер, видно добре пам'ятаючи те, що сказав йому про Кравцова Трохим Кузьмич.
— Якщо йдеться про моє довоєнне життя — тоді так, із Смоленська. Але як почалася війна, де я тільки не побував!
— А де саме? Назвіть, будь ласка.
— Ну, зразу як утік з тюремного поїзда, — в Дорогобужі, потім у місті Білому, потім у Демидові, а останнім часом у Веліжі. Це звідси вже недалеко.
— Ого! — засміявся Ціммер. — Війна розвиває подорожі.
— Подорожі в пошуках роботи — досить сумна справа, — підкреслено серйозно зауважив Кравцов.
— Так, так, мені Трохим Кузьмич розповідав, — співчутливо сказав гестапівець і, забувши, що на ньому цивільний костюм, зробив жест рукою до правої кишені на грудях, потім переніс руку лівіше і, вийнявши з бокової кишеньки піджака папірець, заглянув у нього. — Ви мали, не знаю, як легше сказати… ну, злочин перед радянським законом. Так принаймні казав мені Трохим Кузьмич.
— Ні, я ніякого злочину не зробив, — сказав Кравцов, вражено дивлячись на Трохима Кузьмича. — Мене засудили неправильно, мені приписали злочин, якого я не робив.
Кравцов помітив, що коли він це говорив, у очах Трохима Кузьмича майнула розгубленість.
— Хіба так можна? — здивовано звів брови гестапівець.
Кравцов поблажливо усміхнувся.
— Ще з незапам'ятних часів живе російська приказка: «Закон, як дишло — куди повернув, туди й вийшло».
— О! Російські приказки дивовижно смішні і точні,— сказав гестапівець. — Але що є дишло?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «"Сатурна" майже не видно» автора Ардаматскій Василь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша НАЗУСТРІЧ ВОРОГОВІ“ на сторінці 59. Приємного читання.