Розділ «Частина перша НАЗУСТРІЧ ВОРОГОВІ»

— Я, пане майор, тікав не з табору. Коли мене доставили туди, табір саме евакуювався, і мене теж посадили в поїзд, і по дорозі я вискочив із вагона.

— Щоб прийти після цього сюди? — недовірливо посміхнувся майор. — Очевидно, ви дуже хотіли познайомитися зі мною?

— Мені не до жартів, пане майор, — гірко сказав Рудін.

— Я у вас питаю, чого ви сюди прийшли?

— Ви повинні зрозуміти моє становище, пане майор. Для партизанів я пропав безвісти. Здаватися в полон живим у нас не годиться. Вернутися туди для мене означало б попасти під розстріл. Але справа не в цьому. Я ж твердо вирішив, що моє місце серед німців. І взагалі все це не так просто. У перші дні війни, ще в Москві, я одержав листа від батька. Він писав мені, щоб я прислухався до голосу крові. Тоді, прочитавши це, я посміхнувся, подумав, що моєму наївному старикові і досі вчувається пісня про Лорелею. А коли, перебуваючи тут, я побачив німців, почув німецьку мову, став свідком грандіозного подвигу німецької армії, зі мною сталось щось незбагненне. Я просто не міг собі уявити цих людей своїми порогами, в яких я повинен стріляти. Навпаки, моїми порогами стали партизани, які, немов відчуваючи це, ставились до мене жахливо. І я пішов у полон. Але я це зробив зовсім не для того, щоб провести війну в таборі для полонених. Проте зі мною ніхто з ваших до пуття не побажав розмовляти. А потім це жахливе безглуздя: мене кидають у поїзд, везуть невідомо куди. І я втік…

— Але ви могли б усе пояснити по місцю прибуття поїзда, — сказав майор, який тепер уже зацікавився розповіддю Рудіна.

— Ні, пане майор. Одна справа — все з'ясувати тут, коли у вас є можливість швидко й легко перевірити все, і в тому числі, за яких обставин я здався в полон. Інша справа — намагатися переконати в своїй правдивості, від'їхавши за тридев'ять земель від фактів.

— Це, зрештою, правильно, — сказав майор і, помовчавши, продовжив: — Але я нічого конкретного запропонувати вам не можу. Ми організація суто військова, для нас люди з середовища противника — або ціль для стрільби або полонені. Я можу зробити тільки одне: знову відіслати вас у табір військовополонених. Те, що ви радянський німець, — обставина цікава, але ніяк не вирішальна. І мені ніколи розбиратися в цих тонкощах.

— Хіба вам не потрібні перекладачі, які однаково добре знають обидві мови?

— Мені особисто не потрібні, я розмовляю по-російськи. Що ж до інших я нічого не знаю, бо я не відділ кадрів. — Майор, дивлячись на похилену голову Рудіна, задумався і сказав: — Скоріше за все ви могли б зацікавити нашу службу невійськового порядку. Службу безпеки, наприклад.

— Ні, ні,— підняв руку Рудін. — Туди попадати мені б не хотілось.

Майор з неприхованою цікавістю глянув на нього.

— Он як? Ну гаразд, я спробую дещо зробити.

Майор натиснув кнопку дзвінка, і в ту ж мить у дверях з'явився той солдат, в окулярах. Майор наказав солдатові відвести Рудіна в комендантську.

Розділ 13

В цей час у місті вже був і Кравцов. Почалася паралельна до рудінської і теж дуже важлива операція по проникненню в апарат гестапо.

Кравцов прибув до міста вночі. На умовленому місці його зустрів підпільник, той самий, якого підпільна організація влаштувала в гестапо замість закинутого в Москву інженера Русакова. Це був похмурий, неговіркий чоловік років п'ятдесяти, на ім'я Трохим Кузьмич.

Він провів Кравцова на приготовлену для нього квартиру — маленький, прямо ляльковий будиночок, що потопав у великому фруктовому саду.

— Це сад нашого місцевого мічурінця, — пояснив Трохим Кузьмич, світячи каганець— Влітку він, бувало, сам жив у будиночку, а тепер здав нам, тобто вам, значить. Замість плати ви повинні працювати в його саду. Ясно? А тепер я піду. Завтра прийду опівдні.— Трохим Кузьмич пішов, але відразу ж повернувся. — Забув попередити, мічурінець наш пришелепуватий. — Трохим Кузьмич крутнув пальцем біля виска. — Маскування. Називайте його дядьком Єгором, так його все місто називає.

Кравцов оглянув будиночок і вийшов у сад. Одразу ж за парканом починався околичний пустир, а з другого боку темніли руїни якогось будинку. «Місцинка зручна», — подумав Кравцов, повертаючись у будиночок.