Розділ «III»

- То й махнім!.. А ви поїдете? - спитав Комашко в Сані Навроцької.

- Поїду, чом же не поїхати, - сказала вона. - Як ви поїдете тільки з своїм кружком; я не люблю, як наїде багато людей, та ще незнайомих.

- Усі, усі, скільки нас тут є, а чужих нікого не треба! - крикнув Бородавкін. - Усі свої, і нікого чужого - ані однісінької людини.

- Та не кричіть так здорово, та не махайте руками, бо вашу постать видно на ввесь бульвар! - сказав до його Комашко.

- Так завтра в десятій годині? - знов гукнув Бородавкін, прощаючись і похапком тикаючи всім руку; я дам не силую, бо присилувать когось до забавки трудно… Але сподіваюсь побачити там і вас, дами!

- Добре, добре, - сказали панни.

Бородавкін потягся поміж стільцями, ледве несучи свої важкі широкі плечі та здорову голову в солом'яному широкому брилі.

Несподівано схопився з моря вітер. Засипаюче море неначе зітхнуло й дихнуло міцними грудьми на берег. Вітер дмухнув на бульвар. Широкі полотнища парусини заметлялись над столами та головами публіки. Парусина бахкала, надувалась, коливалась, неначе хотіла зірватись з шнурів. Акації й чинари зашелестіли, газові ріжки замиготіли. Стрічки на дамах заметлялись. Подекуди злітали брилі з голів і падали на публіку. Публіка заворушилась і почала розходитись. І знов вітер несподівано впав так швидко, як і схопився, неначе море позіхнуло раз, другий спросоння та й знов заснуло.

Саня Навроцька та Надежда Мурашкова підвелись з стільців. Паничі повставали, пішли слідком за ними й провели їх до гостиниці.