Розділ «III»

- А чи чули, які скандали трапились у нас в Кишинові? -сказав несподівано Бородавкін.

- А що? - гукнули усі в один голос.

- Офіцери в клубі побили дідича Лупурелло.

- Яким способом? - спитали усі.

- Грали вони в карти та пили до півночі в міському садку, а потім полаялись. Лупурелло вхопив пляшку, кинув на офіцера. Пляшка полетіла на сусідній стіл і впала перед Караладжі, перед самісіньким його носом. Офіцер кинув на Лупурелло паляницею; паляниця потрапила в голову якійсь дамі; Лупурелло вдарив офіцера палицею. Тоді всі офіцери сунулись до Лупурелла, добре попобили його, а далі перекинули через стіну на вулицю.

- Хіба ви були оце в Кишинев!? - спитав Комашко.

- Ні, - каже Бородавкін.

- Може, це в газетах написано? - спитав Комашко.

- Ні. Я чув оце тільки що на вокзалі, - сказав Бородавкін.

- Хіба ви оце думали їхати в Кишинів?-спитала в його Саня.

- Та ні! Я проводив на вокзал одного нашого кишиневця. Та там в Кишиневі вийшла ще й друга штука. Поруновський хотів стрілятись за свою жінку з ловеласом Кочу. А знаєте, яка вийшла між ними дуель? Вони кинули жеребки, кому зостатись в Кишинові, а кому виїхать на п'ять років з Кишинева. Ловеласові Кочу випало виїхати, і він виїхав, а чоловік зоставсь із жінкою.

- А що ж на те жінка? - питали в Бородавкіна.

- Жінці байдуже: вона любила їх обох однаково, - молов Бородавкін.

Усі кругом стола зареготались. Засміялись і коло столів, близьких од їх, бо й там чули оповідання Бородавкінове. В Кишинові на сто тисяч жильців тоді не було ні одної газети. Бородавкін був тою місцевою газетою. Він скрізь бував, скрізь нишпорив; знав, де хто буває в гостях, що робить, хто з ким змагається, хто з ким полаявся, хто з ким кохається. Його усе це страшенно цікавило. Коли він подавав ці новинки, його випнуті сірі здорові очі аж крутились.

- А знаєте що, панове? Поїдьмо завтра на Малий Фонтан усі гуртом. Я вже давно там був. Походимо, погуляємо, поснідаємо та й додому на обід вернемось, - гукнув Бородавкін, махнувши своєю зателепуватою рукою.

- Може й в карти там пограємо? - сказав іронічно Комашко.

- То й пограємо. Воно, бачте, над морем… може, буде смачніше. Знаєте, природа… море… свіже повітря, поезія, взяв би його дідько! - сказав Бородавкін.

Його гадка усім була сподобна. Усі приїхали до Одеса, щоб побавитись.

- То й поїдьмо! - гукнули всі, навіть панни.

- Збірне місце буде коло собору, на сквері. Завтра в десятій годині сядемо на трамвай та й махнемо, - сказав Бородавкін.