Розділ «II»

- Оце я в Кишинові перемішала докупи усякі мови. Забулась, що ви грек, - сказала Зоя й сама з себе засміялась. - Просимо до варення!

- Спасибі, спасибі вам, Зоє Полікарпівно! - сказав Селаброс, легко поклонившись і осміхнувшись до Зої.

Очі в нього стали знов ласкаві, розмова ввічлива, підлеслива, манери делікатні, м'які, мов у сірійського араба. Селаброс кинувся до варення й їв його з великим смаком, як їдять солодке діти. Він запив стаканом криничної води.

- Добре ваше варення, Зоє Полікарпівно, - сказав Селаброс.

- А які «дульчеці» варила ваша мама в Смирні! Ми часом варили разом удвох, бо через дві вулиці жила вона од нас, - сказала Зоя.

- Ви й досі не забули рідного краю? - спитав Селаброс.

- Ой Аристиде, Аристиде! чи можна ж його забути? - сказала Зоя, мішаючи дійсність з мрійними згадками. - Які там кітри! яка айва! А квітки! які там рожі! такі завбільшки, як блюдечка. Виноград такий завбільшки, як сливи.

- А лелії, мабуть, такі завбільшки, як цідилки, - сміялась Надя.

Селаброс осміхнувся.

- Яка гарна була ваша мама панною! як намальована! - сказала Зоя, піднявши голову.

Вона придивлялась до Аристидового лиця й неначе чекала очима в його лиці слідів краси його матері.

«Гарний, як і його мати була гарна! От була б пара для моєї Наді», - подумала Зоя. Вона й забула за двох смирнських агентів, що балакали собі стиха коло вікна.

- А! просимо до варення! - згадала Зоя, обертаючись до греків.

Греки встали й несміливо приступили до стола, неначе школярі; очевидячки, їм було якось ніяково перед європейцями. Селаброс вичистив мисочки з варенням так, що старим грекам зосталось тільки по одному волоському горішку.

- Як же тепер живе ваша мама? - спитала Зоя в Аристида.

- Держить маленьку крамничку з тютюном та й живе сяк-так. Я посилаю їй потроху з свого заробітку, - сказав Селаброс.

- І добре робите! Ви добрий син моєї Єлени Кипрі, - сказала Зоя.

«І розумний, і красно й поетично говорить, ще й, знать, добрий», - подумала Надя.

- Ото й мій батько колись мав крамничку з тютюном в Кишиневі, як усі наші греки, - обізвалась Зоя, - але я вийшла заміж. Батько вмер. Мій чоловік служив за урядовця й не звелів мені торгувати. Купили ми невеличкий виноградничок та клапоть поля під огород та й проживали сяк-так.

- Продали крамницю, то й добре зробили, - сказала Надя. - Не знаю, як ви думаєте, а я думаю, що магазини, крамниці, залізні дороги повинні бути громадським, а не особовим добром, інакше це буде зловжиток, експлуатація однією особою цілої громади.