Пістрява стрічка

- Не знаю.

- У мене все-таки є безліч заперечень…

- Та й у мене теж, і тому сьогодні ми поїдемо в Сток-Морон. Я хочу перевірити все на місці. Бо деякі обставини можуть мати фатальний кінець. Можливо, їх удасться прояснити. Чорт забирай, а це що за мана?

Так вигукнув мій друг, бо двері зненацька широко розчинились, і в кімнату ввалився якийсь суб'єкт величезного зросту. Його костюм являв собою дивну мішанину: чорний циліндр і довгий сюртук вказували на професію лікаря, а за високими гетрами і мисливським хлистом у руках його можна було прийняти за сільського жителя. Він був такий високий, що капелюхом зачіпав верхню поперечину наших дверей, і такий широкий у плечах, що ледве протискувався в них. Його товсте, жовте від засмаги обличчя із слідами всіх можливих пороків було помережане тисячами зморшок, а глибоко посаджені, злі очі і довгий кістлявий ніс робили його схожим на старого хижого птаха.

Він переводив погляд то на Шерлока Холмса, то на мене.

- Хто із вас Холмс? - промовив нарешті відвідувач.

- Це моє ім'я, сер, - спокійно відповів мій друг. - Але я не знаю вашого.

- Я лікар Грімебі Ройлотт зі Сток- Морона.

- Дуже радий. Сідайте, будь ласка, лікарю, - люб'язно. запросив Шерлок Холмс.

- Нема чого мені сідати! Тут була моя пасербиця. Я вистежив її. Що вона говорила вам?

- Щось не по сезону холодна погода нині, - сказав Холмс.

- Що вона говорила вам? - злобливо закричав старий.

- Утім, я чув, що крокуси цвістимуть прекрасно, - незворушно продовжував мій приятель.

- Ага, ви хочете здихатися мене! - сказав наш гість, роблячи крок уперед і розмахуючи хлистом. - Знаю я вас, негідника. Я вже й раніше чув про вас. Ви любите сунути носа в чужі справи.

Мій друг посміхнувся.

- Ви проноза!

Холмс посміхнувся ще ширше.

- Поліцейська нишпорка!

Холмс від душі розреготався.

- Ви на диво приємний співрозмовник, - сказав він. - Коли будете виходити звідси, зачиніть двері, бо тут дуже тягне.