Розділ «ПОЇЗД ЗУПИНЯЄТЬСЯ БІЛЯ БАОБАБА»

Джомо підповз до залізниці і ліг за кущем. Незабаром з-за пагорка виринув мотовагончик, повільно під'їхав до місця аварії і зупинився. З нього швидко сплигнуло десятка півтора чоловік. Це була залізнична охорона на чолі з офіцером.

Полісмени кинулися витягати з-під потрощених вагонів забитих і поранених. Один солдат був живий, але, видно, страшенно переляканий. Побачивши своїх, він розповів про напад мау-мау на поїзд.

— Скільки їх було? — запитав офіцер.

— Точно не можу сказати. Може, десятків два, — почулася відповідь.

— Ми наздоженемо їх! — вигукнув офіцер. — Жоден розбійник не втече від нас! Кларенс, веди сюди собаку — нехай візьме слід!

Джомо Карумба лежав з підвітряного боку, і це врятувало його. Він обережно відповз назад і швидко помчав до лісу. Тут, занепокоєні, його чекали товариші. Вилізши на дерево, Дедані помітив групу полісменів, що пішла по їхньому нічному сліду.

Джомо миттю прийняв рішення. Він наказав масаям нести Туку обхідною дорогою до озера Мбога, Дедані послав попередити загін, а сам лишився, щоб, в разі необхідності, затримати переслідувачів,

Вже зійшло сонце.

Полісмени поступово підходили все ближче й ближче. Джомо йшов слідом за ними. Метрів триста лишалося тепер до того місця, де відпочивали стомлені повстанці.

Переслідувачі зійшли в невеличку долину. Це вже зовсім близько. Пора! Джомо уважно прицілився і вистрілив. Передній полісмен впав у траву. Решта за командою офіцера розсипалися і залягли цепом. Почалася безладна стрілянина.

Джомо вибрав зручніше місце за пагорком, з якого видно було всю долину, і заліг. Ось попереду захиталась висока трава. Цього було досить для меткого ока Джомо. Гримнув постріл, і відразу ж донісся зойк пораненого. Ще один! Уже двох воїнів не долічується зарозумілий офіцер, який думав одним ударом знищити весь загін негрів!

Але радіти, як виявилося, було рано. Не встиг Джомо перезарядити гвинтівку, як навколо нього засвистіли кулі. Не підводячи голови, він відповз назад і причаївся за кущем. Постріли стихли. Джомо обережно виглянув і завмер: просто на нього мчали полісмени з рушницями напоготів, і тільки висока, до пояса, трава стримувала їх навальний біг. «Де ж Дедані? — майнула думка. — Невже все загинуло?..»

Джомо підніс рушницю, цілячись у ворога, але вистрілити не встиг: з боку лісу гримнув залп, і ще кілька полісменів упали в траву. На ворога з трьох боків мчали товариші Джомо! Попереду біг Комебі, за ним поспішав старий Мату. Полісмени, бачачи себе оточеними, кинулися тікати, але кулі та асегаї наздогнали їх. Тільки офіцерові пощастило вибратися з долинки. Джомо вистрілив по ньому, але схибив. Офіцер упав і далі поповз у траві. Навперейми йому біг старий Мату.

— Обережно, Мату! — гукнув Джомо.

Та було пізно. В траві блиснув постріл, і старий негр мертвим упав на землю. Не тямлячи себе від гніву, забувши про небезпеку, Джомо кинувся вперед. З протилежного боку до офіцера мчав Комебі з кількома бійцями, і Джомо не міг стріляти, щоб не влучити в своїх. Тоді, схопивши гвинтівку за дуло, він ринувся на ворога. Той повернувся і не цілячись вистрілив, але тяжкий удар по голові приголомшив його. Пістолет випав з рук офіцера, з голови злетів сірий шолом з корковою прокладкою. Ця прокладка врятувала його від смерті… Офіцера взяли в полон. Комебі вже в'язав йому руки.

Бій закінчився. Тепер треба було швидше відходити.

Голови загиблих бійців Джомо наказав забрати з собою: він боявся, що поліція може встановити прізвища забитих і таким чином добереться до їх родин у резерватах.

Відправивши свій невеличкий загін, а з ним і полоненого офіцера до табору, Джомо рушив до озера Мбога, де його мали чекати масаї з пораненим Туку.