Розділ «У САВАНІ»

— Нас мало для цього, — висловив сумнів Дедані.

— Мало? Сьогодні мало, а завтра буде більше!.. В мене є друзі, які пристануть до нас! До того ж ми не самі… Біля Найробі і Накуру вже діють цілі армії кікуйю і наводять жах на білих плантаторів. Ми тут, на заході, допоможемо їм… Та, врешті, у нас іншого виходу нема. Тільки ви з'явитесь у резерваті, вас схоплять як утікачів і знову запроторять у концтабір.

Усі погодилися з цією думкою.

— Справді, в нас нема іншого виходу, — сказав Дедані. — Ми лишаємося з тобою, Джомо! Будемо боротися!

— Будемо боротися! — підтримали його товариші. І слова ці звучали рішуче й урочисто, мов клятва.

— Через кілька днів нас буде вдвічі більше, — говорив Джомо. — Ти, Дедані, завтра вранці підеш у резерват Гавіру, знайдеш там людей, на ймення Комебі й Туку, і приведеш їх сюди. Вони чекають від мене звістки… Зустрівши їх, скажеш: «Сімба[8] вийшов на полювання», а вони повинні відповісти: «Ндофу[9] мандрують на захід». Зрозумів?

— Зрозумів, — кивнув головою Дедані.

Вранці він вийшов з табору, а Джомо і решта втікачів заходилися споруджувати невеликий курінь, в якому можна було б заховатися від нічного холоду та хижаків. Надвечір невеличка шамба була готова.

Весь наступний день Джомо з товаришами заготовляли їжу: копали таро, збирали їстівні ягоди, пальмові горіхи, випадково натрапили навіть на плантацію диких бататів — солодкої картоплі. Усе це принесли в табір і акуратно склали в шамбі, яка тепер перетворилася на справжній склад припасів.

Удосвіта повернувся Дедані. Разом з ним прийшли Туку, Комебі і ще кілька хлопців та чоловіків. Усі вони були озброєні пангами, луками й списами. Комебі прийшов з дружиною Нтомбі і дітьми. Скинувши з голови великий тюк з домадініми речами, Комебі, давній друг Джомо, щиро привітався з ним і, показавши на своїх хлопчаків-підлітків, сказав:

— Приймай, Джомо, або з ними, або зовсім не приймай! Залишити дома не міг: мзунгу все одно розтерзають, коли довідаються, що я з вами.

Джомо радо привітав Комебі і його сім'ю. Звичайно, діти зв'язуватимуть їх, але зате в загоні буде Комебі, людина досвідчена й безмежно хоробра. Джомо довіряв Комебі, як самому собі.

Коли новоприбулі розташувалися на ночівлю, Джомо підсів до Туку. Хлопець був смутний, гостра тривога стисла серце Джомо.

— Що з тобою, Туку?..

Хлопець схвильовано розповів:

— У ту ніч, коли ти втік з Гавіри, Коване арештували і одвезли в поліцію. Там довго знущалися з неї, випитували, де ти, а потім відправили в концтабір «Апландс»…

Джомо ніби закам'янів, почувши цю звістку. Він довго сидів мовчки, потім рішуче підвівся.

— Настане і наш час, Туку!.. Він уже не за горами!