Розділ «НАПАД»

Антоні глянув туди і теж завмер: між кущами, виблискуючи голим спітнілим тілом, швидко спускався негр. Ось він на хвилину зник за сараєм, потім вибіг з-за рогу і кинувся до бунгало. Дженні скрикнула, але Антоні раптом усміхнувся.

— Та це ж Джомо!.. Але що з ним?

Він відчинив двері, і в кімнату влетів задиханий й закривавлений Джомо.

— Пити! — попросив він.

Лікар налив склянку води. Джомо випив і простягнув ліву руку, по якій стікали крапельки крові.

— Бвана Антоні, допоможіть мені. Заховайте мене!.. За мною погоня… Бвана Кребс обвинуватив мене в нападі на нього, хоч я ні в чому не винен, і зараз полює за мною… Вони вислідили мене, але я зумів збити їх з сліду… Вони трохи відстали, — думали, що я подався в гори, і кинулися туди…

Антоні більш нічого не розпитував. Швидко перев'язав неглибоку рану на передпліччі і приніс свій старий одяг.

— Мерщій одягайся! Звідки погоня?

— З боку Гавіри.

— Так, — замислився лікар. — Вони незабаром будуть тут. Я заховаю тебе, але сказати з певністю, що вони не перевернуть усе, не можу. Найкраще для тебе — негайно податися в савани…

Антоні замовк, нервово потираючи крутий обпалений тропічним сонцем лоб. Джомо нетерпляче переступав з ноги на ногу, — кожна згаяна хвилина могла йому дорого коштувати. Негр не знав, на що зважитися. Дженні підійшла до Джомо і торкнула його за рукав.

— Джомо, я допоможу тобі… Якщо тільки це не ти вчинив замах на пана Кребса. Адже все складається проти тебе! Сутичка на вокзалі, а тепер цей випадок…

— Клянуся, — Джомо ударив себе рукою в груди, — клянусь духами своїх предків і священною горою Кенія, де живе могутній Нгаї, що я не вчиняв замаху на бвану Кребса!.. Джомо каже правду!

В його голосі прозвучала така щирість, а очі дивилися так правдиво, що Дженні повірила.

— Тоді ходімо! — сказала вона. — Я відвезу тебе звідси якнайдалі від переслідувачів!

Вона швидко пішла до дверей, перехопивши схвальний погляд Антоні. Джомо кинувся вслід за нею. Через півхвилини заревів мотор, і форд, зірвавшись з місця, помчав на північний схід, у протилежний від Гавіри бік…

Антоні довго стояв на порозі, стежачи, як над дорогою розсіюється червонуватий пил.

За банановим гайком почувся шум моторів. Антоні приклав дашком руку над очима і глянув у той бік. Сяючи на сонці нікелем, звідти мчали дві машини. Вони зупинилися біля воріт. З машини миттю вистрибнули полісмени. Потім вилізли капітан Кребс і Майкл Ніксон.

Вони рушили до Антоні, а всі інші розсипалися навколо. Заглядали в сарай, під навіс, двоє побігли на плантацію, а один навіть задер голову і почав вдивлятися у верховіття кучерявих пальм.

— Добрий день, містер Райт, — привітався інспектор поліції. — Ми шукаємо злочинця!