Розділ «ВТЕЧА»

Вони вийшли за огорожу крааля і попростували до лісу.

— Коване попередила, що поліція вночі приїде в Гавіру, щоб арештувати мене! — відповів Джомо.

Туку аж зупинився і тихо свиснув.

— Жаль, — сказав він. — Видно, я промахнувся!

— Ти про кого?

— Про інспектора поліції… Коли ми сьогодні поверталися з Бруконвіла, я в лісі відстав од вас, знайшов чималий камінь і почав чекати. Пам'ятаєш, ти розповідав, він тобі відтоптував пальці? Я ще тоді вирішив провчити його… Чекав недовго. Незабаром показалася машина. Коли вона порівнялася зі мною, я щосили кинув камінь у вікно, цілячи в обличчя того мзунгу.

— От, мабуть, саме через це я повинен сьогодні тікати з Гавіри. Інспектор, безперечно, вважає, що то моя робота!

Туку замовк, присоромлений, ішов, похнюпившись. Недарма кажуть: перш ніж збивати кокоси, подумай про свою голову…

Відійшовши з півмилі, вони зупинились, і Джомо сказав:

— Дякую тобі, Коване! Тепер ми в безпеці… А ти повертайся в Бруконвіл. Якщо узнаєш щось важливе, сповісти Туку, а він передасть мені… Ну, йди!

— Гляньте, машина! — схвильовано промовив Туку.

Справді, з бруконвілського лісу до Гавіри швидко мчав автомобіль. Біле сліпуче світло розтинало темряву, мов довгі сяючі панги. Це могла бути тільки поліція.

Втікачі присіли за кущами, а Коване зникла в темряві. Автомобіль зупинився біля Гавіри. Незабаром звідти долинули людські голоси.

— Це вони! — сказав Джомо. — Коване не помилилася… Ходімо, Туку!

Іти дедалі ставало важче. Ліс густішав. Цупкі ліани перегороджували шлях, і Джомо рубав їх гострою пангою. Ліс жив своїм таємничим життям: у траві, в густих заростях кущів, на верховіттях дерев чулося сюрчання, скрекотання, шелест… Іноді на деревах тріщали сучки — то втікали мавпи, сполохані несподіваними відвідувачами. Десь упало старе підгниле дерево, і в лісі глухо прокотилася луна.

Нарешті біля струмка втікачі зупинилися. Знайшли товсте дуплисте дерево. Джомо взяв палицю і кинув у дупло — чи не причаївся там якийсь хижак. Але в дуплі нікого не було.

— Отут я і заночую, — сказав Джомо, збираючи мох і листя, щоб зробити собі постіль. — Ти зможеш до мене прийти завтра вночі, принести одяг і трохи їжі?

— Добре, — відповів Туку.

— А тепер іди, тільки остерігайся лихих очей!

— Гаразд, Джомо, я остерігатимусь.