Розділ «ОБІД У БРУКОНВІЛІ»

Антоні теж почав збиратися додому. Майкл гукнув, щоб осідлали коня містера Райта. Подякувавши місіс Ніксон за обід, Антоні підійшов до Дженні.

— Антоні, може ти лишишся в Бруконвілі? Небезпечно їхати вночі одному. Я попрошу в мами дозволу.

Антоні заперечливо хитнув головою.

— Ні, Дженні, я поїду. Адже капітан теж поїхав.

— Він у машині.

— А я на коні… До того ж у мене є зброя. Не турбуйся за мене, — і тихо додав: — На добраніч, люба!

— На добраніч!

Після від'їзду гостей місіс Ніксон звеліла Коване приготувати постелі.

— Наш дім, — усміхнулася вона, дивлячись на дочку, — після твого приїзду, Дженні, зразу сповнився женихами. І лікар, і віконт цілий вечір не зводили з тебе очей… Але, я думаю, мила, ти не зробиш помилки у виборі.

— Про це ще рано говорити, мамуню, — зніяковіла Дженні.

— Хоча віконт, як молодший син, не має права на спадщину, — вела далі мати, не звертаючи уваги на слова дочки, — але дворянський титул і широкі зв'язки забезпечать йому прекрасне становище в світі. Та й сам він — не дурень! Через рік-два він матиме в Кенії чималу ферму і добрий бізнес…

— Але я ще не збираюся заміж, — запротестувала Дженні.

— Сьогодні не збираєшся, а завтра випурхнеш.

— Ти забуваєш, мамо, про лікаря, — втрутився в розмову Майкл.

— Я зовсім не забула. Але ж захоплення — то одна річ, а одруження — зовсім інша… Тут потрібна розсудливість, — повчала місіс Ніксон.

Розмова була неприємна для Дженні, і дівчині хотілося припинити її. Раптом почувся рев мотора, потім скрип гальм. Усі замовкли і насторожились.

— Хто б це міг бути? — занепокоєно спитала місіс Ніксон.

— Я зараз узнаю, — сказав Майкл і поспішно вийшов з кімнати.

Незабаром він повернувся разом з Кребсом. Капітан був блідий і підтримував свою ліву руку правою. Майкл підставив йому стілець.

— Що з вами, віконте? — з тривогою спитала місіс Ніксон. — На вас напали мау-мау?