Розділ «ВТЕЧА З ОСТРОВА»

Час тягнувся поволі. Їм уже почало здаватися, що все це вигадка охоронника, що зараз блисне світло електричного ліхтаря і вони потраплять в лабети полісменів. Та навколо було спокійно, і надія знову сповнила серця змучених в'язнів.

Вдалині промчав сторожовий катер, освітлюючи прожектором поверхню води. Джомо й Антоні припали до землі, хоч і розуміли, що не так легко за милю помітити на острові людину. Потім вони підвели голови, вдивляючись у чорну ніч.

До слуху долетів ледве чутний сплеск весел. Через кілька хвилин невеликий човен з підвісним мотором м'яко причалив до берега. З човна вистрибнув чоловік і зупинився, прислухаючись. Джомо почав приглядатися, щось знайоме було в його постаті… Та це ж Комебі!.. А з ним Туку! Джомо мало не скрикнув від радості і кинувся до своїх товаришів.

— Комебі! Туку! — прошепотів він, відчуваючи, як спазма здушила горло і сльози зволожують очі.

— Швидше в човен! — шепнув Комебі. — Незабаром з'явиться сторожовий катер, нам треба пристроїтись до нього позаду і відплисти милі за дві від острова… Це найнебезпечніша смуга.

Всі миттю сіли в човен.

— Туку, відчалюй! — сказав Комебі з корми.

Хлопець відштовхнув човен від берега і взявся за весла. Деякий час вони трималися поблизу острова, а коли вдалині почувся гуркіт мотора і блиснув промінь прожектора з катера, Комебі завів мотор, і вони швидко помчали в темряву.

Низько над обрієм з-за хмар виплив вузенький серп місяця. Він був схожий на маленький срібний човник, який, здавалося, спокійно плив по чорних хвилях безмежного озера.

Катер наближався. Комебі заглушив мотор, і всі прилягли за бортом човна.

Джомо мимоволі пригадалася перша втеча, і він втягнув голову в плечі: страшно було подумати про повернення в табір! Ні! Краще загинути в хвилях озера, ніж живцем гнити на страшному острові!.. Антоні теж напружено вдивлявся в пітьму.

Катер почав швидко віддалятись і незабаром зник в імлі. Комебі знову завів мотор, і човен, перетнувши курс катера, помчав уперед. Ще година! Довгождана воля зовсім близько!

Несподівано мотор заглух. Човен різко зменшив швидкість. Комебі схилився над мотором, але в темряві нічого не побачив. Холодний піт зросив його чоло.

Невеличка машинка, від якої тепер залежало життя чотирьох людей, уперто не хотіла працювати. Що робити?. Засвітити ліхтар і полагодити? Але ж їх відразу помітять з катера або з берега.

Минали дорогоцінні хвилини. От-от з-за острова мав знову виринути катер, а вони ледве встигли перетнути його курс!..

Всі намагались допомогти Комебі, але даремно — мотор не працював.

— Видно, зустрічі з поліцією не уникнути, — зітхнув Комебі. — Туку, готуй схованку!

Хлопець поклав весла і відкрив кришку в носовій частині човна.

— Лізьте сюди, — сказав Комебі до Джомо й Антоні. — Ми закриємо вас, а зверху насиплемо риби — прихопили на всякий випадок…

Джомо й Антоні втиснулись у вузький, мокрий ящик і полягали там. Стукнула кришка. Туку зверху висипав рибу, а на неї кинув мокру, важку сітку.