Розділ «БАР «СТРАУС»»

— От ніяк не придумаю, як попередити лікаря… Мене на острів не пускають. Єдиний вихід — втягти в цю справу когось з охоронників табору!.. Не знаю тільки, чи вдасться… Є тут у мене товариш — йому можна довіритись! Та боюся, що він не захоче рискувати…

Дженні бачила, що солдат хитрує.

— Я заплачу триста фунтів, — сказала Дженні. — Думаю, цього вистачить, щоб умовити вашого друга.

— Я зараз покличу Тома, — погодився Джіммі.

Зайшов Том, і Джіммі коротко передав йому свою розмову з Дженні.

— Ти з глузду з'їхав! — вигукнув Том. — Якщо хочеш втратити свою голову, то погоджуйся! Але я не згоден! Ти розумієш, на що йдеш? Ні, місіс, — обернувся він до Дженні. — Я розумію ваше бажання, лікар — близька вам людина. Але, будь ласка, не вплутуйте нас у цю небезпечну справу. Це мої останні слова!

Дженні підвелася. Вона була бліда. Діставши з сумочки невеликий золотий медальйон, подала його Тому.

— Думаю, ви не відмовитесь передати цю річ містерові Райту? Нічого не кажіть йому. Він сам усе зрозуміє!

— Ну, це можна, — відповів Том, подумавши. — Передам! — І він заховав медальйон у кишеню.

Дженні, лишивши на столі гроші барменові, вийшла. Том одразу ж накинувся на Джіммі з докорами, що той мало не вплутав їх обох у небезпечну авантюру… Джіммі спочатку мовчав, але потім не витримав і крикнув:

— Замовкнеш ти, нарешті? Сам знаю, що це небезпечна справа! Але ж я погоджувався не тільки ради грошей! Лікар врятував мене від смерті. Хіба я не зобов'язаний йому допомогти? До того ж він англієць.

— Ну, досить, — примирливо промовив Том. — Відмовилися, І гаразд! Ходімо замовимо краще пива!

Джіммі підвівся, але раптом ззаду на його плече лягла чиясь важка рука. Від несподіванки солдат здригнувся і сів.