Розділ «ДЖОМО КАРУМБА ВИРІШИВ»

— Хіба не він послав вас до мене?

— Джомо, я бачу, ви не довіряєте мені… — тихо промовила дівчина. — Даремно. Я ні разу не зробила нічого такого, що давало б підставу не довіряти мені. Навпаки, я допомагала вам разом з Антоні, який тепер поплатився за це.

Голос і слова Дженні прозвучали так щиро, що Джомо повірив дівчині. Він приклав руки до грудей і гаряче сказав:

— Міс Дженні, повірте мені, бвана Антоні — людина, якій я зобов'язаний найбільше в світі. Я без вагання віддам за нього життя, коли буде потрібно!

— Отже, ви згодні? — радісно вигукнула Дженні.

— Я повинен поговорити з своїми товаришами. Завтра о дванадцятій годині дня чекайте мене в місті біля аптеки…

Повернувшись в табір, Джомо зібрав раду командирів. Комебі, Дедані, керівник масаїв Ном і Туку, що вже зарекомендував себе як чудовий розвідник, уважно слухали повідомлення про розмову з Дженні Ніксон і про намір Джомо будь-що визволити лікаря Антоні Райта.

В шамбі запанувала могильна тиша. Комебі так стис зуби, що під чорною блискучою шкірою щік твердими вузлами випнулися жовна. Туку мовчав, але в його рішучому погляді Джомо ясно прочитав категоричне «ні». Інші дивилися на свого ватажка з острахом і подивом: що сталося з ним, завжди таким розумним і поміркованим? Чи не вселилася часом в нього сонна хвороба, яка потьмарила його розум?

— Ну, чого ж ви мовчите? — запитав Джомо. — Комебі, що ти скажеш?

Комебі підняв важкий кулак і стукнув себе по коліну.

— Не буде цього! Ось що я скажу! — вигукнув він. — Невже ти повірив тій брехусі, яка за намовою свого брата заманює тебе в пастку?

— Це божевілля, Джомо! — втрутився Туку. — Невже ти забув, хто така ця Ніксон? Хіба не її брат приїжджав у Гавіру, щоб арештувати тебе? Інспектор поліції — їхній друг! Чому ж ти сам лізеш у хитро розставлені сіті? Я певен, що з Антоні Райтом нічого не сталося.

— А коли це правда? — заперечив Джомо. — Коли Антоні Райта справді арештовано і засуджено через мене до шести років каторги? Тоді як?..

Комебі засопів і засовався на місці, недовірливо блимаючи очима на Джомо, а Туку тільки безнадійно махнув рукою.

— Скажи, Туку, — вів далі Джомо, не дочекавшись відповіді, — хіба ти не пішов би ціною волі чи навіть власного життя виручити Коване?

— То зовсім інше! — буркнув Туку, не підводячи очей.

— Це те саме! Лікар Антоні для мене як брат!

— Він — білий… — вставив хтось невпевнено.

— Не всі білі однакові! — відповів Джомо. — Антоні Райт білий, але він простягнув руку допомоги мені, чорному! І за це тепер його переслідують ті білі, що є й нашими ворогами! То хіба ж я маю право лишити його в біді?.. Ну, Комебі, невже ти зробив би інакше?

— Роби, Джомо, як знаєш!.. Але, на мою думку, треба все-таки послати когось до бунгало лікаря, щоб перевірити слова цієї міс.